Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
До широкомасштабного вторгнення російських окупантів Іван встиг закінчити навчання у Київській православній богословській академії. З перших днів війни пішов добровольцем до ЗСУ. Спочатку проходив службу в роті охорони, а після вигнання ворога з Київщини попросився в бойову бригаду на схід України.
— В одній з окремих механізованих бригад, що нині боронить Донеччину, я обійняв посаду у структурі Цивільно-військового співробітництва. Наша команда займається евакуацією загиблих воїнів, їхньою ідентифікацією, — розповідає Іван.
Чи не щодня чоловіку доводиться приймати тіла загиблих військових, ідентифікувати їх, перевіряти особу, оформляти супровідні документи та займатися відправленням тіл до експертних центрів в обласні центри.
— Насправді це дуже важка робота. Перші тижні я звикав до своїх обов’язків, але розумів, що хтось має це робити. Військовий віддав своє життя заради нашої перемоги, й ми маємо з шаною до нього поставитися, — продовжує Іван. — Жоден загиблий від нас не поїхав невпізнаний. Буває, привозять тіло без будь-яких документів. Я все одно намагаюся його ідентифікувати через військові підрозділи чи іншими шляхами. Хочемо якнайшвидше відправити тіло, аби рідні змогли попрощатися та поховати свого близького з усіма почестями.
За словами військового, був випадок, коли у загиблого була знайдена лише пошкоджена банківська картка, але на ній зчитувався номер. Тож і такими методами можна встановити ім’я та прізвище воїна.
— Також за мою практику було два випадки, коли привозили тіла військових рф. Ми провели всі необхідні процедури та вже наступного дня передали в іншу евакуаційну бригаду, яка займається такими випадками. На скільки мені відомо, їх потім обмінюють на наших загиблих військових, — говорить Іван.
Він зазначає, що з “нуля”, як правило, вдається забирати загиблих лише під покровом ночі. Вдень це робити досить небезпечно. Евакуаційна група вже неодноразово потрапляла під ворожий вогонь.
— Найважче для мене, коли привозять загиблих молодих захисників. Декому і 20 років ще немає. Також важко бачити наслідки катувань російськими нелюдами наших хлопців. Були й такі випадки. Боляче згадувати побачене. Часто перед очима бачу рани, пошматовані тіла. З усіма труднощами борюся молитвою. Вона завжди допомагає, — підсумовує Іван.
Фото автора
