9 жовтня 2025 року Борщівський районний суд Тернопільської області оголосив вирок у справі № 594/1204/25: мешканку регіону визнали винною у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України…
Мінометники стоять найближче з усіх артилеристів до лінії бойового зіткнення. Ця обслуга міномета калібру 120 міліметрів — не виняток. Від їхніх позицій на лісовій галявині до перших окопів росіян — 900 метрів. Ефективна дальність вогню міномета 2Б11 — до семи кілометрів. Тож далеко від лінії зіткнення не відійдеш. І без мінометників піхотинцям набагато важче. Ці артилеристи переднього краю прикривають їх вогнем. Вони завжди готові «накидати» мін, щоб зупинити наступ ворога, знищити його техніку або влучити туди, куди стрілецька зброя не може досягти. Наприклад, у траншею чи бліндаж противника.
Мінометники постійно відчувають на собі цю близькість до передових позицій. Вони часто потрапляють під ворожі обстріли, бо досяжні для багатьох видів озброєння ворога. Ризикують бути виявленими противником, бо дронам росіян не треба навіть далеко залітати, аби вистежити їхні позиції. Однак це все не зупиняє їх. Мінометники знову і знову виходять на вогневі позиції, аби «насипати» росіянам.
— Цілодобово ми готові до бойової роботи. Працюємо по цілях вдень і вночі, — розповідає Віталій. Він — командир відділення артилерійського підрозділу окремої десантно-штурмової бригади.
— Постійно перебуваємо на зв’язку. Чекаємо на вогневі завдання. Від моменту отримання наказу до пострілу проходить не більше як одна хвилина, — каже мінометник. — Зволікати не можна. Адже наші десантники надіються на нас, чекають нашої підтримки вогнем. Цілі в нас різноманітні. Насамперед це скупчення ворожої піхоти. Що більше, то краще. Тоді однією міною ми завдамо більше шкоди. Також це техніка та автомобілі. Працюємо лише по конкретних цілях і з корегуванням вогню. Інформацію отримуємо від операторів дронів і штурмовиків та розвідників на полі бою. Часто влучаємо в ціль відразу з першого пострілу. Це означає, що окупанти нічого не очікують і в один момент розлітаються на шматки. Коли чуємо в радіообміні похвалу за точне влучання — це підносить настрій і додає сил.
Навколо позиції мінометників — чимало вирв від ворожих влучань. Воїнам доводиться ретельно маскуватися та обладнувати укриття для себе й боєкомплекту.
— Ворог шукає нас, обстрілює, але не може нас зупинити, — каже Віталій. — Ми все одно робимо те, що маємо. Десантники чекають від нас вогню й ми не можемо їх підвести. Зустрічаємося з ними, а вони по плечу поплескають, кажуть: «Дякуємо, нормально ви насипали»! Оце надихає! Я б хлопцям із піхоти після війни пам’ятники ставив. У них дуже важка робота, ми з усіх сил прагнемо її полегшити. І похвала від польових воїнів — це дуже висока нагорода для нас.
На вогневих позиціях мінометники проводять кілька діб поспіль. Потім відпочивають у більш безпечному місці й знову повертаються до своїх мінометів. Тут вони днюють і ночують. Звикли зустрічати схід і захід сонця в сосновому лісі. Щоправда, чимало дерев тут уже скошені снарядами.
— На світанку робимо кип’яток, заварюємо каву чи чай, — розповідає Віталій. — Тиші тут нема, тож у відносному спокої випиваємо горнятко гарячого напою, й до роботи. Сьогодні перший ранок із густим туманом, а це значить, що роботи буде менше. Ані наші, ані ворожі дрони не зможуть ефективно працювати й шукати цілі.
На позиціях є місце і для воєнної творчості.
— Пишемо послання рашистам. На мінах. Потім відправляємо адресатам, — каже Олександр. Йому 33 роки і він — номер обслуги міномета.
— Ось на міні я написав «За Одесу!». Це моє рідне місто, — розповідає Олександр. — І ця міна — моя відплата за горе й руйнування, які росіяни принесли одеситам і всім українцям. Хотів ще щось окупантам написати й надіслати, але зараз нема часу і натхнення.
Наймолодший мінометник в обслузі — Павло. Йому 20 років. Він — старший навідник.
— У мене є знайомі, які вже багато років воюють. Ще з часів АТО і ООС. І я для себе вирішив, щойно стану повнолітнім, то відразу стану десантником і піду на війну, — розповідає Павло. — Тому я тут. Служу вже 20 місяців. Сімнадцять із них провів на війні.
У всіх цих мінометників є багато рідних і близьких, які з нетерпінням чекають їх удома. Та зараз їхній дім — бліндаж у лісі. А родина — це обслуга міномета.
— Підтримка рідних дає нам багато сил. Ми знаємо, що тут ми заради них, заради спокою й миру для своєї країни, — каже командир відділення. — Викладаємося на повну. Знаємо: що скоріше виженемо цих варварів з нашої землі, то скоріше повернемося додому, до родин. Я скучаю за своїми рідними, вони — за мною. Та облишити цю справу незавершеною я не можу. Ми маємо вигнати росіян з нашої землі. Тоді і повернемося додому, щоб жити мирно та спокійно.
Фото автора
