Важливу роль відіграла також змога обрати посаду — рекрутери бригади запропонували чоловіку вибір з низки вакантних посад і він обрав посаду оператора НРК….
10 квітня захисниця Азовсталі й Маріуполя Валерія Суботіна (Карпиленко) на псевдо «Нава» повернулася на Батьківщину з російського полону під час обміну військовополоненими. За російськими гратами жінка-військовослужбовець полку «Азов» пробула 327 днів.
Сьогодні поетеса вперше вийшла на публіку, аби поспілкуватися з читачами. Її творчий вечір був присвячений поверненню Валерії з полону, а також збірці поезій «Квіти і зброя», наклад якої згорів в тимчасово окупованому Маріуполі та був перевиданий свекрухою дівчини — Людмилою Суботіною.
На заході були присутні друзі, знайомі, посестри і побратими поетеси. Зі сцени вони ділилися життєвими історіями, які їх поєднують з Навою, а також декламували її вірші зі збірки є. Були і ті, хто присвячував Валерії і її чоловікові, офіцеру Держприкордонслужби України Андрію Суботіну, який загинув в боях за столицю Приазов’я, власні твори — кохання цієї пари стало натхненням для багатьох митців.
Також на заході пісні на вірші Нави виконав актор-військовослужбовець Дмитро Лінартович, композиції на твори Григорія Сковороди та Василя Стуса — лірник і бандурист Тарас Компаніченко, а пісні «Поцілуй мене на прощання», «Повернись живим» та «Перемога» заспівала народна артистка України Марія Бурмака.
Сама Валерія зачитала три власні поезії. Одну — про Маріуполь, другу, яка була написана напередодні ввечері, дівчина присвятила побратимам, які наразі перебувають у російському полоні. Третій вірш був присвячений пам’яті про її чоловіка, з яким Валерія побралася торік 5 травня. За два дні, 7 травня 2022 року капітан Андрій Суботін не повернувся з бойового завдання. Його тіло ще не повернуто для гідного поховання…
Наприкінці вечора Валерія Суботіна наголосила, що українське суспільство мусить пам’ятати про тих, хто ще знаходиться в російському полоні та робити все можливе, аби витягнути їх звідти.
— У полоні ти відрізаний від будь-якої інформації. Тож неможливо точно знати, чи за тебе борються, чи на тебе чекають. Але всі, хто довго перебувають у полоні, усвідомлюють: скільки ти там би не знаходився, Україна не могла тебе покинути, як і друзі, і рідні. Але як важливо вийти звідти і впевнитися, що так воно і є! — сказала поетеса.
