Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Після втрати сина на Донбасі пані Наталія стала головою громадської організації солдатських матерів «Єдина родина Рівненщини», надійною подругою та люблячою мамою для сотень родин українських воїнів, що загинули на війні. Це порівняно молода, ініціативна та впевнена в собі жінка, яка своїм виглядом, думками, словами та діями, на думку автора, уособлює собою нашу неньку Україну, що захищає свою незалежність, історію та право на гідне майбутнє.
До повідомлення з Територіального центру комплектування та соціальної підтримки про те, що її син Олександр під час участі в бойових діях з російськими окупантами дістав численні поранення, несумісні з життям, доля пані Наталії нічим не відрізнялася від інших матерів: батьки, улюблена робота, заміжжя, коханий чоловік, чудові син та донька. Однак після жахливої звістки, що розділила історію родини на до й після у вересні 2014 року, все змінилося.
Син змалку любив розповіді про дідуся — військового льотчика, який пройшов Другу світову війну, та батька — рятувальника, який неодноразово ризикував життям заради інших
— Олександр зростав, як звичайна дитина. Характер непосидючий. Він займався східними єдиноборствами, любив подорожувати, грати на бас-гітарі, навіть створив свій рок-гурт, — розповідає мама загиблого хлопця. — Виріс справжнім чоловіком, який не боявся приймати рішення та нести за них відповідальність. Певно, тому під час АТО завжди заспокоював батьків у телефонних розмовах та водночас зауважував: хто, як не я, це має робити? Коли прийшов час служити строкову службу, він самостійно пішов до військкомату й вирішив підписати контракт. Служба йому подобалась. Спочатку був навчальний центр Збройних Сил України «Десна», а потім 30-та окрема механізована бригада. Син завжди дбав про інших. Спершу про рідну сестру, яка молодша за нього на 6 років, потім про однокласників. Коли в одному з боїв його підрозділу загрожувало повне знищення, він, старший стрілець окремої механізованої бригади, прикривав вогнем своїх до останнього…
Олександр Борисенко дістав численні вогневі поранення, несумісні з життям, 1 вересня 2014 року. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно. Почесний громадянин Рівного.
Напередодні Дня матері, подолавши сотні кілометрів з Рівного до Києва, матері Рівненщини, сини яких загинули в районах бойових дій у різні часи протистояння російській агресії, долучилися до спільної панахиди за загиблими захисниками України біля Стіни Пам’яті, що на території Свято-Михайлівського Золотоверхого собору.
Сьогодні мати воїна Наталія Борисенко, як голова громадської організації матерів «Єдина родина Рівненщини», разом з іншими матерями продовжує справу, за яку склали голови їхні сини, робить усе, щоб ніхто й нічого не було забуто… Завдяки пані Наталії та таким, як вона, у Рівному пам’ять про загиблих Героїв цінують та бережуть, щоб у цей нелегкий час додати трішки підтримки, позитивних емоцій для мам, для рідних. Тут пам’ятають, що жінки, матусі, дружини — це ті, хто дають майбутнє, дають нам упевненість у завтрашньому дні, адже народжують мужніх воїнів, мужніх козаків, героїв нашої армії, які захищають нашу Україну та платять найвищу ціну — своє життя…
Фото з архіву автора та сімейного альбому Наталії Борисенко
