«При всіх важких подіях в минулому я вміла розрізняти між добрими і поганими людьми, була свідома, що є добрі і погані люди в кожному народі. А тепер я почала…
Без перебільшень, увесь світ був по-справжньому вражений геніально спланованими та не менш талановито здійсненими контрнаступами Сил оборони України у вересні-жовтні 2022 року. Зокрема на Харківщині. Але мало хто знає, що повна деокупація цієї області розпочиналася з нашого весняного контрнаступу, в результаті якого було звільнено кілька важливих у воєнному сенсі населених пунктів. Важкі наступальні бої точилися на кількох напрямках, навколо й всередині містечок та сіл ще з березня минулого року. Одним з них було село Мала Рогань, яке звільнили першим. Про це — розповідь АрміяInform.
Свого часу АрміяInform розповідала, як окупанти в березні 2022-го із засідки розстріляли колону з 20 автівок цивільних харків’ян, які покидали рідний Харків однією з автострад, рятуючись від нищівних ворожих обстрілів та бомбувань. Транспорт із людьми похилого віку, жінками та дітьми ця сволота розстріляла впритул зі стрілецької зброї та гранатометів.
Утім, більше як сотня орків — винуватців цього злочину — відповіли за це своїми мерзенними життями. Більшість із них була незабаром знищена руками воїнів окремої бригади імені отамана Івана Сірка. З цього й розпочалася операція зі звільнення Малої Рогані, у якій додатково взяли участь невеликі підрозділи Нацгвардії, добровольчого «Фрайкору» та спецпідрозділу Головного управління розвідки МОУ «Кракен».
Першим був пекельний бій півтора десятка військових бригади імені отамана Івана Сірка проти… приблизно сотні орків, що якраз і розстрілювали колону цивільних автівок на Чугуївській трасі. Кореспондент АрміяInform невдовзі після тих подій спілкувався з учасниками бою та їхнім командиром — офіцером Дмитром.
Дмитро у 2016 році закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил за спеціальністю військового радіоінженера. Але робота з електронікою під час війни його не вдовольняла, і вже у 2017-му йому вдалося пройти фахову перепідготовку. На час нашої розмови офіцер обіймав посаду командира мінометної батареї.
Мінометники в ролі спецпризначенців
— Попри те, що ми не піхотинці, командування поставило нам завдання зачистити лісопосадку, з якої орки вийшли й розстріляли впритул цивільних на трасі, — розповідає Дмитро. — Але це рішення було цілком логічним, бо ми якраз тримали оборону неподалік від неї. Були дані, буцімто там засіло не більше як десять орків. Тому рушили виконувати наказ, взявши із собою помірний запас стрілецького боєкомплекту і гранат.
Коли зайшли в ліс метрів на тридцять і розпочали зачистку, одразу відбулися перші вогневі зіткнення. Тут ми, чесно кажучи, немов прозріли — росіян там виявилося понад сотню. Але в розгардіяші зустрічного бою нам все ж вдалося швидко знищити близько трьох десятків орків, мимохідь взявши шістьох у полон. Боєприпаси в інтенсивному бою швидко закінчувалися: ми витратили всі ручні гранати, постріли для підствольників, майже повністю — патрони. Доводилося брати їх у вбитих ворогів і йти далі.
Утім, серед них знайшовся кмітливий командир: скомандував підлеглим відступати до автотраси, а сам викликав вогонь своєї арти на полишені позиції. Ось тоді почалися для нас справжні «веселощі»: лісок накрило артилерійськими розривами, потім підійшов танк і почав бити по нас прямим наведенням. Невдовзі ту частину насаджень, куди ми мусили відтягнутися, обстріляти термобаричними боєприпасами із «Солнцепёка». Скажу відверто: нічого більш разючого я ще не чув і не бачив зблизька за всю війну. Нас врятували від загибелі тільки низина й російські окопи, де ми сховалися.
Увесь цей час нас супроводжували зверху безпілотником із батальйону. Підрозділ почала підтримувати бригадна арта. Вийшов на зв’язок по радіо командир мого батальйону, запитав, чи зможемо наступати вслід за перенесенням нашого вогню вперед. Але ми не мали такої можливості, бо з кожної дірки в землі через кущі, з дистанцій навіть на кидок гранати по нас прицільно били з автоматів й кулеметів. Все навколо після «Солнцепёка» палало. І коли ми вистріляли увесь захоплений боєкомплект, я ухвалив рішення під прикриттям арти відійти.
Увечері комбат показав мені кадри зйомок бою з безпілотника. Побачив, як з ліска від нас та вогню нашої арти тікало близько шістдесяти вцілілих окупантів. Деякі гинули прямо на місці, інші все ж пробивалися до сусіднього селища Мала Рогань. Там вони, до речі, всі й сконали під час боїв за його звільнення…
— А що сталося з полоненими? — запитую у співрозмовника.
— Більшість з них родом із саратовської області, в мене залишилася частина їхніх документів. Молодшому з них 18, старшому — 22, він був старшиною 2-ї батареї російської мотострілецької дивізії. «Пісні» в репертуарі хлопчиків були знайомими — приїхали, мовляв, на навчання. Від розстрілу колони відкараскувалися як могли. «Не стріляли, не вбивали, нікого й нічого не бачили…». Моква бісова: будь-якого іншого їхнього підрозділу поряд не було, а вони, псуючи повітря, своє лопотять…
Звільнення села
Село Мала Рогань — всього за десять кілометрів від південно-східної околиці Харкова. Його й найближчі села окупували вже другого дня після широкомасштабного вторгнення, і звідси обстрілювали південний схід Харкова. Село до великої навали було заможним, в ньому проживало більше ніж дві з половиною тисячі людей. Після його звільнення автор взнав від місцевих мешканців, що тут лишилося десь зо три десятки людей, що пережили окупацію.
Звільнення села почалося з боку харківської кільцевої дороги. Українські військові діяли дуже грамотно, попередньо провівши всебічну комплексну розвідку. Після двогодинної роботи артилерії, яка спалила багато ворожої техніки, українці пішли в наступ. Їм вдалося досягти ефекту раптовості навіть попри зрозумілу для будь-якого професійного військового артилерійську підготовку атаки. Наші вояки непомітно підійшли фактично упритул до передових позицій ворога та розгромили їх ущент.
Потім розпочались боєзіткнення у селищних забудовах. Найзапекліші з них розгорнулися у провулку Стадіонному. У росіян тут були найбільші втрати: було знищено понад 20 одиниць бронетехніки, більше як сто рашистів, серед яких був і командир 59-го танкового полку рф.
Загалом бої за Малу Рогань тривали три дні: 25 березня — за сам населений пункт, 26 і 27 березня — у навколишніх лісосмугах, ярах із балками. Нашим захисникам дісталося багато трофейної техніки й боєприпасів…
Далі буде…
Фото автора
