Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
«Ворог забезпечив роботою на багато років уперед», — розповідає полковник Ігор Снігур, начальник відділу вибухотехнічної служби ГУНП у Вінницькій області. Він ще до лютого 22-го мав чималий досвід — майже 30 років вислуги, ротації в Слов’янськ, Маріуполь, Дебальцеве, непроста робота з вибухонебезпечними предметами…
Після широкомасштабного вторгнення він серед перших поїхав на розмінування деокупованих міст Київської області. У Гостомелі під час знешкодження вибухового пристрою, який залишили після себе окупанти, дістав бойове поранення, та вже за два місяці знову повернувся на службу.
— Відверто кажучи, з постійною небезпекою ми стикались і до війни, та, зрозуміло, що зараз роботи стало в рази більше. Навіть після Перемоги ми ще багато років їздитимемо в ротації різними регіонами країни й очищатимемо їх від небезпечних сюрпризів, що їх ворог залишає скрізь. До мінування ворог підходить серйозно, залишає потужні протитанкові, протипіхотні міни, багато нерозірваних касетних боєприпасів, розтяжок… На жаль, цього брухту в них багато, розкидають його і по населених пунктах, і по лісах, багато боєприпасів виготовлялись давно, тому є непередбачуваними й нестабільними…
Про поранення, якого зазнав у Гостомелі, Ігор Михайлович розповідає неохоче. Каже: головне, що швидко повернувся у стрій, усі служби спрацювали максимально професійно — турнікет, крапельниці, евакуація… Вже за 20 хвилин був у госпіталі.
— Ми з колегами збирали на позиціях предмети, що не розірвались, — ділиться Ігор Снігур. — Серед них була російська реактивна граната РПГ-30. Граната була розламана, я її переніс, уже коли поклав, вона вибухнула… Тепер часто розповідаю підлеглим про свій негативний досвід та закликаю бути максимально обережними. На жаль, наша професія — ризикована, й усі це розуміють.
Ігор Снігур розповідає, що вибухотехніки завжди працюють парами, тому потрібно бути на сто відсотків упевненим у людині, що йде поряд із тобою.
— Мабуть, чи не найбільшим своїм досягненням як керівника я вважаю те, що цілковито впевнений абсолютно в кожному підлеглому, з кожним готовий працювати в парі. У нас ніколи не виникає проблем, хто наступний поїде в ротацію, охочі відразу знаходяться. Пишаюсь усіма, ми дійсно, як маленька родина, де кожен готовий підставити плече.
