Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
На Донеччині артилеристи однієї з окремих бригад морської піхоти знають, як «вполювати» російських окупантів. Зокрема, наші екіпажі самохідних артилерійських систем 2С9 «Нона» чи не щодня влучним вогнем накривають техніку та піхоту рашистів.
— Допомагаємо нашій піхоті на «нулі», так би мовити, вільно дихати. Працюємо переважно по легкоброньованій техніці, укриттях та живій силі противника калібром 120-мм. Був випадок, коли ми одним снарядом накрили 20 рашистських піхотинців. Також є досвід ураження російського танка, — говорить командир екіпажу старший сержант на псевдо «Червоний». — Аби мати такі показники, чергуємо щодня у режимі нон-стоп. Можемо перебувати на вогневих рубежах до п’яти діб, лише треба завчасно їх встигати змінювати ще до початку роботи ворожої контрбатареї.
Свій бойовий шлях цей екіпаж розпочав з півдня України. Крайні пів року хлопці стримують противника на одному з найгарячіших напрямків Донеччини.«Нона» є самохідною та в разі потреби може захистити екіпаж своєю бронею, яка, до речі, витримує навіть влучання снаряда.
— Це трофейна САУ. Її відновили та поставили у стрій. Для сухої погоди машина ідеальна: вона маневрена, може швидко переміщуватися між вогневими позиціями. Крім того, її озброєння дуже точне. Щодня маємо підтверджені знищені ворожі цілі, — розповідає навідник екіпажу, на ім’я Володимир.
За плечима чоловіка бойовий досвід ще з 2017 року. Тоді він наводив на цілі гармату САУ 2С1 «Гвоздика». За його словами, пересісти на «Нону» не викликало жодних складнощів.
— У нас дуже злагоджений екіпаж. Більшість мали навички роботи на САУ з часів проведення АТО/ООС, — продовжує Володимир. — Я чітко слухаю накази командира та наводжу гармату за координатами. Наша робоча відстань до 12 кілометрів. Один постріл в середньому можемо робити за хвилину. Часто доводиться після відпрацювання по цілях відразу переміщуватися на іншу вогневу позицію, адже противник може швидко нас вирахувати.
Володимир відмічає, що чим вище підняти приціл, тим легше вирахувати позицію екіпажу. Тобто усе залежить від дальності до цілі та траєкторії польоту снаряда. Також важливим моментом у роботі артилеристів-«самохідників» є питання маскування, адже на цьому напрямку рашисти активно використовують дрони для пошуку нашої арти. Однак, це питання буде легше вирішуватися з настанням тепла та появи «живого» маскування у посадках.
Інший військовий на позивний «Чайка» потрапив до ЗСУ перед широкомасштабним вторгненням окупантів. Раніше він працював цивільним моряком. В армії опанував професію оператора-топогеодезиста.
— Моє завдання зорієнтувати гармату в основному напрямку ведення вогню. Я маю прив’язати машину за координатами. Від моїх дій залежить точність роботи решти членів екіпажу, — зазначає «Чайка».
Військові говорять, що використовують снаряди як радянського зразка, так і сучасні від західних країн-партнерів. Найкращі, безумовно, іноземного походження.
— З боєкомплектом особливих проблем не маємо. Наш рекорд був 163 снаряди за одне бойове чергування, які ми успішно доставили адресатам. Того дня ворог намагався штурмувати наших побратимів, ми разом з іншими артилеристами вдало накрили росіян. Противник з втратами відступив і тривалий час вже не наважувався лізти до піхотинців, — повертається до розмови командир.
За його словами, увесь екіпаж працює злагоджено та швидко, а сама бойова машина ніколи не підводить морпіхів. Свого часу ця САУ їхала вбивати українців, а нині її гармата влучним вогнем знищує самих же російських загарбників.
Фото автора
