Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Копія завжди гірша за оригінал. Цей крилатий вираз знайомий практично всім. А от в усій своїй діяльності вождь країни-терористки путін намагається цю, здавалось би, історичну аксіому уперто ігнорувати. То він виставляє себе нащадком справ царя петра І як збирача «земель руських», але постійно отримує ляпаси у прямому та переносному сенсі. Або ж прагне наслідувати справу йосипа сталіна, підіймаючи свій закріпачений народ гаслом «батьківщина в небезпеці», та з кожним своїм кроком все більше нагадує біснуватого фюрера адольфа. Однак в чому він дійсно успадкував досвід кремлівського вусаня та головного берлінського нациста, так це у патологічній недовірі своїм воєначальникам та жазі до персональної слави.
Від початку агресивної війни московії проти України диктатор путін щонайменше 17 разів змінював високопоставлених командувачів своїх військ. Такі новації мали місце як на рівні всього угруповання до окремих військових округів, розміщених на території самої росії, так і керівництва окремих родів військ. Такі підрахунки зробили експерти з розташованого у Вашингтоні Американського інституту вивчення війни (ISW).
При цьому аналітиків спантеличив той факт, що прізвище військового керівника, який керував вторгненням в Україну у перші тижні широкомасштабної війни, широкому загалу досі так і невідомо. В ISW вважають, що президент росії, ймовірно, хотів виставити саме себе вправним головнокомандувачем і привласнити успіх блискавичної перемоги, яка так і не сталася.
Фіаско переможного бліцкригу, на який розраховував бункерний дідуган починаючи з вторгнення в Україну, призвело до хаоса в управлінській структурі російської армії. Хаотичні метання путіна, який не маючи особистого військового досвіду, все одно почав «влазити у справи» і брати пряму участь у військовому плануванні і одного за іншим звільняти своїх генералів, які не приносили перемоги, банально розкололи і дезорганізували командні структури армії, зазначають в ISW: в результаті її можливості проводити цілісну кампанію виявилися підірваними.
За підрахунками американських експертів, за 14 місяців війни путін чотири рази змінив командувача свого західного військового округу. Спочатку це був алєксандр журавльов. У червні 2022 року його змінив андрєй січевой. А всього через два місяці після цього призначення, цю посаду вже обійняв роман бєрдніков. Утім, у жовтні цього невдаху-кар’єриста змінив сєргєй кузовлєв, який також протримався лише два місяці: наприкінці грудня посада перейшла до євгєнія нікіфорова. Ось така карколомна кадрова круговерть.
Паралельно бункерний маніяк переймався тасуванням своєрідної колоди керманичів військами на сході рф. Командувача східного військового округу путін ротирував тричі: торік у травні у відставку було відправлено алєксандра чайка, який керував проваленою спробою взяти Київ. На його місце прийшов гєннадій жидко. А вже того на посаді змінив рустам мурадов. Цей армійський держиморда був звільнений у березні після провального наступу на Вугледар, де на мінних полях, вдало розставлених українцями, було «закобзонено» дві елітні бригади морської піхоти.
Командувачі південного та центрального російських військових округів, за підрахунками дослідників з ISW, змінювалися двічі. У цей час цією південною зграєю вбивць і мародерів керує сєргєй кузовльов, а цво — андрєй мордвічов.
Тричі путін взаший виганяв командувача повітряно-десантних військ. Але згодом міняв своє рішення і ротирував «свіжого» призначенця на його ж попередника. Отже, міхаіл тєплинскій у червні 2022 року обійняв цю посаду після відставки андрєя сєрдюкова. Але потім, без широкого розголосу, втратив її у січні, однак згодом був поновлений у своїх же попередніх повноваженнях.
Тим часом офіційно командувача всім угрупуванням в Україні кремлівський маніяк змінив як мінімум тричі. З квітня минулого року російською бандою окупантів «рулив» алєксандр дворніков. Але через два місяці його змінив гєннадій жидко, якого своєю чергою було звільнено у жовтні — невдовзі після блискавичної здачі московітами Харківської області.
Призначений на його місце сєргєй суровікін, який «прославився» масованими ракетними ударами по енергоінфраструктурі нашої держави, був звільнений у січні. На його місце зайшов аж цілий начальник генштабу рф валєрій гєрасімов. Цьому найкращому приятелю картонного маршала і бойового оленевода шойгу, як зазначає ISW, вдалося переконати путіна в неефективності особисто очільника бандформування пвк «вагнер» євгенія прігожина, який влаштував гучний конфлікт з генералами російського мінвбивства.
Американські експерти вважають, що така регулярна зміна очільників з лампасами і аксельбантами різного рівня в армії росії неминуче призвела до дедалі більшої роздробленості московітських збройних сил і дезорганізації командних структур. А це своєю чергою погіршує здатність російських сил нападу проводити злагоджену кампанію в Україні.
Також знавці військової справи зазначають, що міноборони росії і кремлівський ватажок навмисно не повідомляють про більшість цих командних пертурбацій. Хронологія змін, яку у своєму звіті наводить ISW, ґрунтується на офіційних російських заявах, а також на аналізі непідтверджених даних і повідомлень з російських, українських і західних джерел.
Водночас аналітики зі США вважають, що московітська верхівка намагається використовувати перманенті «перетрушування» у командуванні свого війська для створення бажаних інформаційних ефектів, щоб компенсувати дедалі гірші результати на полі бою.
«Особисто путін і його мо рф, зокрема, або приховували, або ж навпаки — ретельно анонсували зміни в командуванні протягом всієї війни в Україні, щоб захистити себе від критики, знайти цапів-відбувайлів за військові невдачі, заспокоїти певні голоси в російському інформаційному просторі, або об’єднати зусилля, щоб продати незначні територіальні здобутки як оперативні перемоги російській громадськості», — переконані в вашингтонському ISW.
«Ситуація дика», — так охарактеризував стан нинішніх справ у російській військово-політичній верхівці інформатор з кремлівського оточення видання The Moscow Times, який також, за словами репортерів, близький і до тамтешнього міноборони: командири угруповань і фронтів були більш відомі під час великої вітчизняної війни, ніж зараз.
«Це, зокрема, свідчить про стиль управління і не тільки російською армією, а й іншими сферами», — наголошує інформатор.
Політтехнологи, які працювали з путіним ще протягом періоду передачі влади в росії від єльцина до цієї персони, що дістала протягом служби у кдб прізвиська «недовалок» та «бліда міль», стверджують, що нинішній кремлівський лідер у той період намагався перейняти чимало звичок і манер, а також висловів від головного персонажу фільму «17 миттєвостей весни» Штірліца та інших героїв тієї кінострічки, аби сподобатись московітському електорату. Одна з цитат із тієї картини дійсно притаманна нинішньому путіну: «Час такий зараз — вірити не можна нікому, навіть собі. Мені — можна!»
От і дарма російські генерали вірили своєму верховному головнокомандувачу: він їх не лише з посадами дурив та «кидав», але й доведе до «посадки» в Гаазі…
