Так мешканець Кропивницього відреагував на законні вимоги працівника Національної поліції України та військовослужбовців Збройних Сил України з ТЦК та СП…
У Мар’їнці не вщухають бої. Тут дуже рідко бувають хвилини затишшя, аби наші захисники змогли перепочити. З нашими мужніми воїнами мені вдалося поспілкуватися в одному з населених пунктів, що в кількох кілометрах від Мар’їнки.
— На бойові чергування в Мар’їнку ми заходимо лише на кілька діб. Довший час там дуже важко витримати як фізично, так і психологічно. Це стосується і бувалих добре підготовлених воїнів, —розповідає десантник на псевдо «Жовтий». — Крім того, дуже важко здійснити саму ротацію. Противник знає більшість наших шляхів, а тому постійно їх прострілює.
Аби потрапити на позиції в Мар’їнці, хлопці пішки долають кілька кілометрів. Можливості заїхати в місто бронетехнікою наразі немає. Окрім зброї та засобів захисту, із собою кожен бере запас БК на кілька діб, питну воду та сухпай. Усе це треба на собі пронести до позицій під ворожою артилерійською канонадою.
— Їхні позиції на висоті, а тому підступи до міста вони добре бачать. Кожен з нас проходить справжнє випробування під час ротацій на позиції. Дуже важко зайти та вийти з Мар’їнки. На самих позиціях хоч є якесь укриття від куль, снарядів та осколків, — продовжує військовий.
За словами десантника, саме місто від тривалих та інтенсивних боїв перетворилося на суцільні руїни. Мати для укриття стінку — добре, а підвал — розкіш. Однак хлопці не здають місто.
— По нас безперервно працює арта, танки, гранатомети. Їхні танки двічі на день виходять. Танк легко може розібрати наш спостережний пункт. Нещодавно він одним пострілом пробив наскрізь три цегляні стіни. Добре, що нікого не зачепило. Дірки ми заклали різним сміттям, аби осколки тримало, — каже «Жовтий». — Ми вже навчилися чути і розуміти, коли їхні «мішки» виходить на роботу. Їх важко вразити, ми практично їх не бачимо. Бувало, що танк працював по нас із відстані 100 метрів. Добре, що нам допомагає артилерія. Ми їх координуємо по цілях. А взагалі російської бронетехніки ми тут багато спалили.
Інший захисник Мар’їнки на позивний «Риба» в минулому будівельник. Перший бойовий досвід здобув у Мар’їнці.
— Вони постійно намагаються штурмувати. Таке враження, що орки сидять на психотропних препаратах. Вийдуть групою, нерідко без належного обмундирування, і підходять впритул. Підходять метрів на десять до нас. Зав’язується бій. Як правило, ми більшість знищуємо, а решта відступає, — зазначає десантник. — Мій найближчий контакт був п’ять метрів. Рашист тоді вибіг з-за сараю прямо на мене. Зіткнулися обличчям до обличчя. Я встиг першим його ліквідувати. Також час від часу бачив їхніх «вояк» у цивільному одязі. Мабуть, не всім встигають видати форму перед відправкою на забій.
Серед захисників міста кримчанин на псевдо «Румата». Він випускник Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного.
— 5 березня 2022 року отримав лейтенантські погони. Вже 16 березня був у районі Сєвєродонецька. Пізніше разом зі своїм підрозділом зайняли оборону в Мар’їнці. Відверто скажу, тут дуже важко. Противник з перших днів вторгнення намагається за будь-яку ціну його захопити, — розповідає «Румата». — Усі хлопці тримаються як справжні герої. Були випадки, коли наші відчайдушні десантники вп’ятьох відбивали штурм майже цілої російської штурмової роти. І це насправді таке було. Ті, зі свого боку, коли дізнавалися про кількість наших оборонців, просто відмовлялися повторно йти на штурм.
За словами командира, він неодноразово спостерігав, коли ворог кидав у Мар’їнку непідготовлений особовий склад. Тобто рашисти намагаються взяти місто переважаючою кількістю, незважаючи на величезні втрати.
— Нерідко бачив їхніх штурмовиків без шоломів та з іржавими автоматами, які, можливо, навіть і не стріляють. Зрозуміло, що таких «штурмовиків» ми легко демілітаризуємо, але бувають випадки, коли працюють їхні специ, — продовжує «Румата». — Їх легко розпізнати по сучасному обмундируванню, зброї, наявності тепловізорів на шоломах тощо. Вони лише штурмують наші передові позиції, а потім відходять назад, залишаючи замість себе отих самих немитих-неголених з іржавими автоматами.
Десантник наголошує, що серед його побратимів служать по-справжньому вмотивовані воїни, які ніколи без наказу не відступлять назад.
— Служили два юнаки 19 і 20 років. Вони були найкращими друзями. Кожен з них був молодшим командиром та постійно заходив на позиції. Так сталося, що один з них загинув. Його товариш важко переживав загибель побратима. Щоб помститися, він зібрав невеличку групу добровольців з числа наших десантників та вночі вони зайшли в розташування окупантів. Їх там було осіб 40. Наші десантники приблизно з десяток на місці положили, ще чотирьох взяли в полон. Решта просто повтікала, бо подумали, що їх штурмує численний підрозділ. А наші без втрат повернулися назад. На жаль, незабаром цей хлопець теж загинув на тому ж місці, де і його товариш, — розповів «Румата».
Незважаючи на шалений натиск з боку росіян, українські воїни продовжують мужньо боронити Мар’їнку. І до перемоги їх веде те, що кожен із них вмотивований та просякнутий патріотичним духом.
Фото автора
