Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Сотні виявлених і знешкоджених мін, снарядів, вибухівок, пасток-розтяжок на рахунку саперів підрозділу територіальної оборони, який нині виконує бойові завдання на південному напрямку оборони. З одним із них — 33-річним солдатом Валерієм — вдалося поспілкуватися кореспондентові АрміяInform.
Дивлячись на результати роботи Валерія і його товаришів у вигляді височенних пірамід із протитанкових і протипіхотних мін, гранат Ф—1, РГД, які вони зібрали в полях та посадках Херсонщини, знайшли в будівлях та приміщеннях житлових і промислових забудов, мимоволі уявляєш, скільки завдяки їм вдалося зберегти життів наших захисників і цивільних мешканців.
Щоденно сапери виїжджають у район виконання завдань, щоб зробити проходи в мінних загородженнях для нашої техніки, розмінувати території, призначені для вирощування сільськогосподарської продукції, перевірити мости, промислові об’єкти. Ну і, звісно, залишити неприємні сюрпризи для окупантів у найбільш імовірних місцях їхнього просування. За рік і два місяці після початку широкомасштабного вторгнення окупантів Валерій перетворився в справжнього майстра з пошуку та знешкодження мінних пасток. За цей час він пройшов шлях від звичайного солдата-добровольця до спеціаліста-сапера.
Вторгнення рашистів застало воїна в рідній Одесі. Там він жив разом із родиною — дружиною та двома дітьми — та опановував майбутню професію моряка в Одеському національному морському університеті. Але 26 лютого вже був у ТЦК і згодом вирушив на навчання в Польщу, де пройшов місячний курс з інженерно-саперної підготовки за стандартами НАТО. Досвідчені інструктори з Канади та Польщі, які були в Іраку та Афганістані, навчали, як поводитися з різними видами мін та вибухівок, правил їх встановлювання та знешкодження.
— Можна сказати, що з нас робили справжніх універсальних солдатів, — згадує часи навчань Валерій. — Теоретичні заняття, які були в першій половині дня, закріплювалися практичними діями в другій. Ми вивчали різноманітні види мін та вибухових предметів, вчилися правильно встановлювати їх. Причому акцент робився не тільки на звичайному мінуванні місцевості, а й на прихованому мінуванні об’єктів: доріг, мостів, будівель, техніки. Також велика увага приділялася пошуку та знешкодженню мінних пасток. Вивчали цей розділ з урахуванням досвіду чеченської війни.
Після завершення підготовки Валерія відправили на Херсонщину, де відбувався контрнаступ наших військ. Він згадує своє перше бойове завдання: проведення інженерної розвідки захопленої ворожої позиції.
— Необхідно було перевірити опорник рашистів на наявність мін та розтяжок, — розповідає воїн. — Коли побачив розташування траншеї й окопів, відразу згадав, чого нас навчали інструктори: завжди заходити для проведення пошукових дій з тильної частини позиції. І дійсно, коли обійшов розгалуження ходів сполучення ззаду, відразу побачив у траві приховану розтяжку з дуже небезпечною осколковою протипіхотною міною кругового ураження ОЗМ-72, або, як її ще називають, «міна-жаба». Вона підстрибує і спрацьовує на рівні чоловічого зросту. За маси 5 кг дає більше як 2 тисячі осколків. Дуже радів, коли вдалося її своєчасно помітити. Якби пішов на позицію напряму, обов’язково потрапив би в цю пастку.
Потім таких складних завдань було чимало. Загарбники, відступаючи, мінували все підряд: поля, лісосмуги, будинки, сільгосптехніку, дороги, мости.
— Були такі території, на яких ми знаходили одночасно декілька тисяч мін. Звісно, що вони встановлювалися за допомогою спеціальної техніки, але нам доводилося все це вигрібати, як-то кажуть, у ручному режимі, — ділиться своїми враженнями сапер. — Найскладніше завдання — розмінування будівель. Там треба було бути особливо уважними. Зазвичай ординці встановлюють розтяжки на трьох рівнях: ноги — груди — голова. Тому, обстежуючи приміщення, треба дивитися не тільки під ноги, а й оглядати весь простір навколо. В лісосмугах і в траві дуже небезпечні протипіхотні міни ПФМ-1 у пластиковому корпусі. Вони маленькі і їх важко побачити серед рослин. І хоча вибухова дія в них невелика, якщо людина наступає на неї — ступню відриває легко.
Під час виконання завдань Валерій неодноразово ходив по «лезу бритви».
— Були випадки, коли ворог встановлював міни в дуже незвичайних місцях і лише завдяки інтуїції вдавалося розкрити пастку. Наприклад, міна була в невеличкій калюжі, через яку пройшло вже багато людей і ніхто її не помітив, поки калюжа трішки не обміліла. Був випадок, коли граната без кільця була під ящиками з БК, який ми збиралися підняти, але в останню мить нас щось зупинило. Тому в підозрілих і небезпечних місцях постійно користуємося кішками, металошукачами. Сапер ніколи не повинен втрачати пильності, тому що другої спроби в нього не буде. А мені з побратимами ще треба дочекатися перемоги й повернутися до своїх родин, — додав Валерій.
Фото з особистого архіву Валерія
