Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
Руслан, кухар однієї з окремих гірсько-штурмових бригад, із професійною гордістю демонструє свою мінікухню. Одне з підвіконь заставлене різноманітними соусами, на звичайній двоконфорній електроплитці доварюється «натовський» суп, аромат якого заполонив приміщення.
— Ось зараз хочу ще на обід нафарширувати яйця, якраз волонтери передали консерви з тунця, — розказує кухар, вправно подрібнюючи часник. — Додаємо до жовтків злегка підсмажену цибулю, часник, тунець… Зі звичайних продуктів завжди можна створити неймовірно смачну страву, головне — правильно їх приготувати.
Проте не завжди кухарю вдавалося дивувати бійців вишуканими стравами. Коли рік тому бренд-шеф однієї з найвідоміших в Україні мережі магазинів-ресторанів прибув на позиції на Запоріжжі, умови для роботи були майже бойові.
— Спочатку перебував на передових ВОПах. Кілька днів, поки добудовували бліндаж, харчувалися готовою їжею. Але якось пройшов дощик, і через багнюку машина до нас не могла дістатись. Тож ходили пішки за кілька кілометрів по продукти. Першим обладнанням на новоствореній «кухні» став стіл, який я зробив з ящика з-під боєприпасів. На ньому приготував перші бутерброди. Згодом знайшли кип’ятильник, від генератора увімкнули й зварили супчик. Тіснувато було, доводилося працювати з ліхтариком, а каструлі були настільки тонкі, що в них навіть суп підгоряв. Найбільших неприємностей мені тоді доставляв рис, частина якого розварювалась, а частина — залишалася сирою, — усміхається армійський кухар.
А рис для бренд-шефа — делікатна тема, яка корінням сягає дитинства чоловіка. Як не дивно, кухарем Руслан став завдяки… аварії на Чорнобильській АЕС. Тоді, у 1986 році, батьки відправили хлопця до рідні в Самарканд в Узбекистані. Там він із відзнакою закінчив кулінарний технікум. І саме там приготував свій перший плов, який згодом став його коронною стравою.
Згадуючи про кухню в бліндажі, Руслан підкреслює, що на умови ніколи не скаржився, завжди намагався знайти вихід, аби порадувати хлопців смачною їжею. Говорить, що головне — не лінуватись, підходити до справи творчо та з любов’ю, а до навіть найбільш звичних продуктів ставитися із повагою. Жартує, що йому в цьому допомагає попередній досвід роботи в ресторанах та кафе України та участь у різноманітних проєктах. До речі, чоловік входить до списку 25 найкращих шеф-кухарів країни за версіями провідних профільних медіа.
— Формат моєї довоєнної роботи в магазині-ресторані, коли клієнт вибирав продукт, а я мав його приготувати, доволі незвичний. Але мені подобався такий демократичний принцип, коли до наших закладів приходили як високопосадовці, так і студенти. А ще — участь у проєктах, коли доводилося готувати в не дуже звичних умовах. І сьогодні цей досвід допомагає. Нині маю завдання — приготувати смачно з того, що є. Знаю, що багатьом, наприклад, приїлась тушкованка й не всі її полюбляють. Але і з цим продуктом можна приготувати смачну страву. Деякі мої хлопці інколи навіть не вірять, що їли тушкованку.
На передовій Руслан фактично від перших днів широкомасштабного вторгнення. Говорить, що ні секунди не вагався, коли ухвалював рішення піти до ТЦК та СП. Лише спочатку вивіз із Бучі родину, а вже в березні розпочав службу в бригаді.
— 24 лютого я спочатку не розумів, що робити. Але пригадав статтю одного з відомих українських державників, який давав прогнози щодо великої війни та як вона розгортатиметься. Він наголошував, що там, де росія, жодні правила та норми людяності не діють. Тому найперше, що зробив, — вивіз сім’ю з Бучі. А сам пішов туди, де, на моє чітке переконання, можу принести найбільшу користь — у Збройні Сили. Армійський досвід мав — два роки служив строкову, тож якихось проблем з адаптацією не було.
Відтоді — Запоріжжя, Херсонщина, Миколаївщина, Донеччина. Нині Руслан знову годує побратимів на Запоріжжі. Розказує, що найкраща похвала від воїнів звучала так: «Руля, ти не ображайся, але як класно, що тебе до нас призвали». Чоловік і не ображається.
— Поки ми не надаємо по зубах безумному сусідові, спокою в нас не буде. І розраховувати на ВІП-умови не варто. Але кожен на своєму місці може зробити те, що від нього залежить, аби наблизити нашу перемогу. Якщо від мене залежить якісно приготована їжа і, як наслідок, гарна налаштованість наших захисників, я робитиму це. Якщо для цього потрібно вставати о 4-й ранку та цілий день проводити на ногах, то я буду це робити. Коли кожен виконує свою роботу правильно, тоді й загальний результат успішний.
А найнезвичнішою стравою, яку готував бренд-шеф у польових умовах, стали… звичайні сирники. Просто сир для цієї страви кухар теж готував сам.
— Тоді довго перебували на позиціях і знайшли в селі неподалік смачне свіже молоко. Коли воно гарно скисло, їсти його ніхто не схотів. Вирішив зробити сирники. Це був повний цикл приготування — від підігріву кисляку, відтискання сиру до кінцевого продукту. Сирники вийшли бомбезні.
А екзотичним продуктом, який Руслан скуштував на війні, стали консервовані відбивні та котлети, передані з дому одному з бійців. «Навіть мене вони вразили, а хлопці то взагалі бігали до побратима та питали рецепт, аби замовити в рідних і собі такої смакоти», — зазначає чоловік.
…На плиті доварився скандинавський, він же фінський, суп.
— Ось вийшов такий «натовський», як я його називаю, суп від Руслана, — усміхається кухар. — Хлопцям уже трохи приївся хек, то я зробив із нього фішболи. Трохи почаклував — і маємо сьогодні на обід смачний суп.
На прощання кухар пригощає нас канапками. Поєднання чорного хлібу, армійського оселедця та дрібки чорного перцю створює неперевершений смак, який залишиться з нами надовго.
Фото Владислава Дем’яненка та пресслужби бригади
