Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
— Найважчим для мене й побратимів було переналаштувати свідомість із мирного життя на війну. І хоча на Запоріжжя ми прибули тоді, коли ворог уже припинив активні спроби штурмувати наші рубежі, а втім, обстрілювали нас постійно та дуже потужно, — пригадує командир роти бригади територіальної оборони Володимир події майже річної давнини. — Гарно пам’ятаю один зі своїх перших обстрілів. Почувши виходи, одразу пірнув у невеликий ще недокопаний окопчик. Спочатку здалося, що я там фізично ніколи не зможу повністю вміститися. Та коли гепнуло поряд, я миттю в нього «вписався».
До широкомасштабного вторгнення Володимир працював на будівництві, мав свою бригаду. Зранку 24 лютого минулого року чоловік збирався на роботу, та дізнався, що почалась велика війна.
— Спочатку не міг до кінця збагнути, що відбувається. А вже по обіді записався в тероборону. Певний військовий досвід мав, у 1990-х закінчив військову кафедру в Кам’янець-Подільському сільськогосподарському інституті, а потім проходив службу у військово-обліковому столі. Хотів ще у 2014-му піти до війська, але мав четверо неповнолітніх дітей, тому мене не взяли.
Після інтенсивних тренувань підрозділ вирушив виконувати бойові завдання на Запоріжжя. Роту Володимира підпорядкували одній з окремих аеромобільних бригад. Понад місяць тероборонці тримали рубежі разом із десантниками.
— Тоді мої хлопці здобули найбільше досвіду, десантники багато чого нас навчили, — каже командир.
Найскладнішим для Володимира тоді було командувати людьми. Офіцер говорить, що подібного досвіду не мав. Уже згодом зрозумів, що головне — бути гарним менеджером і мотивувати людей.
— Важливим є морально-психологічний стан особового складу, особливо зараз, коли хлопці вже дуже виснажені через тривале перебування на позиціях та постійні навантаження. Я намагаюсь більше часу з ними проводити, постійно спілкуюсь, розпитую про проблеми. Якось було таке, що ми мали на відкритій ділянці викопати нові позиції, хлопці трохи боялися. То я тиждень з ними ходив, копав. Коли вже позицію обладнали, вони жартували, що, напевно, командир домовився з окупантами, щоб ті не стріляли поки.
З часом уже набутий досвід та, мабуть, інтуїція врятували воїну життя. Того дня ворог обстріляв один із населених пунктів з РСЗВ. Почувши перші пристрілювальні, Володимир зайшов до будинку.
— Дивлюся, наступний прихід уже ближче, уже й на підлогу ліг. Думаю, напевне, зараз касета з РСЗВ прилетить. Почав спускатись до підвалу, і в цей момент прилетів перший реактивний снаряд. Мене злегка контузило вибуховою хвилею. Коли вийшов після обстрілу, глянув на місце, де був перед цим, — а там одразу два прильоти.
Наразі ситуація на ділянці фронту, де тримають оборону воїни бригади ТРО, відносно спокійна. Комроти розказує, що ворог хоч і не проводить інтенсивних штурмів, та час від часу намагається виявити слабкі місця в нашій обороні, працюючи малими групами. Водночас не припиняє працювати ворожа артилерія та авіація.
— Окупанти постійно криють нас із мінометів, ствольної артилерії, РСЗВ. Останнім часом дуже дошкуляє авіація противника. Та попри все хочу наголосити, що ворог не такий страшний, як дехто його малює. Він теж вразливий, і ми його обов’язково переможемо.
Удома на Володимира чекають дружина та діти, які для нього є міцною опорою та підтримкою. Користуючись нагодою, офіцер передав їм вітання з передової.
Фото та відео авторів
