Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Партнерами проєкту фонду є ІТ-компанія Ciklum та Командування Медичних сил ЗСУ.
Мета проєкту: фахово підготувати 96 інструкторів навчально-тренувальних комплексів за єдиним затвердженим стандартом; забезпечити умови для щоденного навчання близько 840 бійців; протягом року навчити надавати домедичну допомогу понад 200 тисяч військових. Кожен із навчально-тренувальних комплексів буде забезпечений обладнанням, витратними матеріалами та спеціалізованим майном.
До пресцентру АрміяInform завітала керівниця інструкторського напряму з тактичної медицини фонду «Повернись живим» Людмила Паутець.
Тактична медицина грає таку ж роль, як і вогнева підготовка або тактична
Перш ніж перейти до розмови з гостею нашого Інформаційного агентства, наведімо допис у соцмережах, а точніше крик душі одного медика:
«Турнікети наклали о 22:30, у госпіталь він потрапив о 9:30. Ситуація на позиції була дуже важка, щільний обстріл, не могли ні під’їхати, ні вивезти. Медика чи навченої людини на позиції не було.
Результат — контрактура двох ліктьових суглобів, колінного та гомілковостопного суглобів. За всіма показами — ампутація однієї нижньої та двох верхніх кінцівок. Вирішено йти на ризик і намагатися врятувати хоча б щось. Якщо дізнаюся завершення, обов’язково напишу, бо наш етап лише один із ланок довго шляху…
Розриває мене зсередини той факт, що ніхто в підрозділі не знав, що робити з пораненим після накладання турнікетів. Поранення кінцівок були такі, що необхідність турнікетів дуже сумнівна. Тобто все було правильно зроблено, є кров — накласти турнікети, але це тимчасовий захід, дуже дієвий та швидкий, але ТИМЧАСОВИЙ!!! Після цього треба було перевірити все по MARCH і на букві С обробити всі рани, а саме — взяти кровотечу під контроль іншими методами, наприклад тампонуванням та/або тиснучими пов’язками. Далі переоцінка стану, виключення геморагічного шоку й конверсія турнікетів.
Це все, що було потрібно для порятунку трьох кінцівок цього бійця…».
— Людмило, мабуть, саме такі випадки й змусили народити ідею розгорнути навчально-тренувальні комплекси з тактичної медицини та забезпечити якісну медичну підготовку кожного бійця?
— Найперше скажу, що помиляються ті люди, які, йдучи на війну, гадають, що вони будуть лише нищити ворога. Противник теж стріляє. Тому самозбереження та надання першої допомоги грає таку ж роль, як і вогнева підготовка або тактична. Вміти врятувати себе й побратима та виконати бойове завдання — ось головна мета тактичної медицини. Тепер щодо ідеї. Звичайно, вона народилась не одразу. Минулого року фонд «Повернись живим», який, зокрема, займається забезпеченням організаційних заходів із відбору та комплектуванням національної збірної команди України в Invictus Games, запросив мене як масажиста допомогти в підготовці збірної. Знаючи про мій 7-річний досвід в такмеді, представники фонду після змагань запропонували подумати над напрямком діяльності саме в галузі навчання домедичної підготовки наших захисників і захисниць.
Довідково. Людмила Паутець — випускниця Уманського медичного коледжу. Навчалася в Східноєвропейському університеті імені Рауфа Аблязова на факультеті економіки й менеджменту, де здобула спеціальність менеджера в галузі охорони здоров’я. Працювала в Черкаській першій міській лікарні, приватній клініці. З 2015 року присвятила себе тактичній медицині. Зіграла одну з головних ролей у фільмі режисера Валентина Васяновича «Атлантида» (2019 рік). Фільм переміг на Венеційському кінофестивалі у програмі «Горизонти»
Восени ми вже ґрунтовніше зайнялись цим питанням. Оскільки Сили оборони значно збільшились, ми розуміли, що четверо інструкторів із такмеду, якщо вони навіть працюватимуть цілодобово й без вихідних, навчать дуже малу кількість людей. Найперше почали гадати, як нам збільшити загін інструкторів, як відродити та реанімувати державні структури, яким належить цим займатись. Почали копати, відшукуючи правильні шляхи організації цієї справи. Впирались у глухі кути, шукали фахових людей, які б нам могли пояснити, що і як робити в тій чи іншій ситуації. Аналіз пояснень фахівців, наші дослідження переконали команду, що потрібно щось вибудовувати всередині Збройних Сил. Ну не може пацієнт, поранений у ногу, ходити дев’ять років на милицях, він повинен вчитися ходити без них.
На жаль, у державі з’явилося чимало «фахівців» на кшталт «інструктора.юа», які ніби навчають і ні за що не відповідають. Армія ж повинна навчатися за якимось єдиним зрозумілим стандартом. Отже, ми вирішили надати тактичній медицині централізований і системний підхід. Тим паче, що нині здійснюється перехід на натівський протокол ТССС, який передбачає сукупність медичних і тактичних заходів, що проводяться безпосередньо на полі бою та протягом усього догоспітального етапу надання першої та розширеної першої допомоги пораненому, спрямованих на усунення загрозливих для життя станів, запобігання розвитку важких ускладнень та підтримання життєво важливих функцій організму в ході евакуації.
Не буду говорити про підготовку армійських посадових осіб щодо тактичної медицини. Наше завдання навчити бійців надавати медичну допомогу на полі бою собі й побратиму, аби розвантажити медичний персонал від тієї роботи, яку може виконати будь-який навчений військовослужбовець.
Отже, ми поставили собі амбітну мету підготувати 96 інструкторів рівня ТССС ASM (базовий рівень, що викладається в рамках БЗВП) з тактичної підготовки; забезпечити умови для навчання близько 840 бійців щодня; навчити протягом року понад 200 тисяч військових надавати домедичну допомогу.
Один інструктор на 60 курсантів — це вкрай замало
— Хто готуватиме інструкторів?
— Це покладено на один з навчальних центрів (у цілях безпеки не буду озвучувати, який саме). Фахівцям центру зараз допомагає Всеукраїнська рада реанімації, одне із завдань якої — впровадження сертифікованого протокольного навчання українців щодо збереження життя. В їхній команді є досвідчені інструктори, науковці, медики-практики, професійні військові, зокрема учасники бойових дій. Вони спільно з волонтерами та закордонними партнерами переклали українською мовою американські програми. Розробляють вони й власні навчальні програми. Ми хочемо разом із ними об’єднати всю такмед-спільноту для того, щоб створити нормальний неконкурентний вид співпраці, об’єднаний однією ідеєю.
Що стосується нашої команди, то ми є організаторами процесу всередині Сил оборони та такою собі об’єднувальною ланкою. Якщо буде потрібно, будемо готові долучати іноземних партнерів, які б могли навчити й підготувати саме тренерів для інструкторів і сертифікувати їх.
Узагалі, функція підготовки особового складу покладена на бойових медиків. Тобто в нас є ВОС інструктори з тактичної медицини, які одночасно є бойовими медиками.
— Як підбирались тренувальні майданчики для майбутніх занять?
— Це здебільшого невеличкі полігони, де відбувається відновлення і бойове злагодження підрозділів. Деякі з них уже оформлені як навчально-тренувальні центри. Ми об’їздили всі ці полігони, мали спілкування з керівництвом, обговорили, де можемо мати навчальні класи. Деякі полігони більш компактні, а деякі з великою територією і треба буде не один клас, а декілька. Питання безпеки теж у нас на контролі. В деяких місцях передбачені модульні намети, які легко розкладаються й у разі потреби швидко збираються.
Щодо навчання, то наше бачення — у рамках загальновійськової підготовки закрити базовий рівень з якісної тактичної медицини, який складатиметься з 8-годинного курсу. Інструкторів цього курсу найлегше підготувати. До базових навичок входить зупинка кровотечі, робота з прохідністю дихальних шляхів та евакуація з поля бою.
Ми спілкуємось з представниками Української військово-медичної академії, які розробляють курси, переглядають та оновлюють протоколи. Розглядаємо також залучення військових кафедр медичних вишів до викладацької діяльності з тактичної медицини. Це питання зараз у процесі обговорення. Також сподіваємось на співпрацю з Командуванням Медичних сил щодо їхнього сприяння щодо збільшення штату інструкторів. Тому що зараз бачимо, що на деяких тренувальних майданчиках буде один інструктор на 60 курсантів. Це дуже неефективно.
Мінімум теорії, максимум — практичних дій
— Скажіть, коли стартує ваш проєкт і який його кошторис?
— Збір коштів уже стартував, на нього ми відвели місяць. Наші партнери з ІТ-компанії Ciklum виділили значну суму. На сьогодні загалом зібрано майже 12 мільйонів 202 тисячі гривень із запланованих 20 мільйонів 800 тисяч. Зазначу, що вартість одного центру підготовки з такмеду становить від 1,6 до 6 мільйонів гривень. Здебільшого кошти підуть на забезпечення навчальних класів, спеціалізоване майно та витратний матеріал. Якихось складних манекенів для практичних занять цього рівня підготовки нам не потрібно, тому задовольнимось манекенами українського виробництва. Головне ж завдання — забезпечити всі умови на полігоні для нормальних і зручних занять. Зауважу, що один з полігонів розташований за крок від початку тренувань.
— Який принцип навчання закладено в основу курсу з тактичної медицини?
— Мінімум теорії, максимум — практичних дій. Усе відпрацьовується за алгоритмом дій та надання домедичної допомоги в бойових умовах — MARCH. Основне — це практичні навички, які треба відпрацювати до автоматизму, щоб боєць міг якісно накласти той же турнікет собі й комусь поруч. Коли тренування відбуваються на якихось поганих турнікетах, які бояться зламати, хлопці часто-густо недокручують його. Тому ми прагнемо забезпечити наші центри якісними тренувальними турнікетами, які можна сильно затискати, щоби людина відчула рівень болю й наскільки його туго потрібно закрутити. Погано, коли турнікетів у навчальній групі не вистачає, адже зменшується час на тренування. І зовсім небезпечно, коли курсанти байдуже ставляться до занять з такмеду або дружать із забобонами.
Пам’ятаю, як у 15-му році в навчальній групі були хлопці, які не хотіли накладати турнікет або муляж поранення. Мовляв, зараз накладу, а потім у мене таке й трапиться.
Відверто скажу, що важкувато поки що ідуть переговори стосовно участі в нашому проєкті підрозділів Сил тероборони. Вони самі створюють окремі навчально-тренувальні центри, пояснюючи це «іншим баченням». Вони на сьогодні займаються речами, які були випробувані 5-7 років, тому й від яких уже відмовились.
Ну, наприклад, мобільні групи інструкторів, які пересуваються від одного бойового підрозділу до другого з метою навчити такмеду. Це не є раціональним, тому що хтось зайнятий бойовою роботою, хтось повернувся із завдання і хоче відпочити. Та й умов для проведення повноцінних тренувань обмаль, а отже, концентрація бійців на рівні 5 відсотків. Не секрет, що в нас ще є люди, які з недовірою ставляться до чогось нового або невідомого на кшталт нових програм навчання чи підходів до його проведення. Гадаю, що таке ставлення до такмеду має змінитися, і ми з командою готові представникам Сил тероборони в цьому допомогти.
«У мене є учні серед бійців, якими я пишаюсь»
— Із запуском вашого проєкту за рік близько 200 тисяч бійців здобудуть знання з тактичної медицини. Надалі навантаження на інструкторів зменшиться?
— Не зовсім так. Знання й навички потрібно постійно оновлювати. Виходить військова частина на оновлення та злагодження на полігон, і інструктори знову беруться за свою справу. Має бути постійне й систематичне відпрацювання практичних навичок. Це своєрідне атестування. Адже трапляється, що людина щось забула — потрібно оновити знання. А може статися, що протокол оновився або з’явилися нові сучасніші турнікети, змінився вміст медичної аптечки. Потрібно враховувати те, що в нас немає якогось стандарту державних закупівель аптечок. Турнікети можуть бути різної конструкції — у тебе однієї модифікації, у товариша — іншої. Варто уміти користуватись всіма, але тренуватись на тих, які є в підрозділі. Це щоб в критичні ситуації не розгубитися, а діяти майже автоматично.
І повернусь до аптечок. Потрібно, щоб вони були однаковими, з певним набором засобів. Щоб людина в стресовій ситуації не думала, що це за засіб. Ніхто на полі бою не читатиме, що там іноземною мовою написано і як ним користуватися.
У мене є учні серед бійців, якими я пишаюсь. Вони не є медиками, але вони у своїй групі спакували медичний рюкзак, пройшли кілька навчальних курсів і постійно розвиваються в плані такмеду. Тому що їм це цікаво й вони розуміють, що в бою все може трапитися. Якось я переглядала за їхньою участю реальне відео з евакуації, з того пекла, з якого вони виходили, й полегшено зітхала, пускаючи «інструкторську сльозу» — підготувала нормальних знавців такмеду. Тренувала я їх, коли їм було по 18-19 років, а сьогодні дехто з них очолює бойові групи й уже своїх підлеглих посилає на курси бойових медиків. «Мені в групі не потрібна людина, яка не в змозі врятувати когось із нас, яка розгубиться в критичній ситуації», — саме так говорить один із моїх учнів.
Наш проєкт ми охрестили одним словом «Тримаю!». Саме так кажуть медики, приймаючи у військових пораненого побратима. Чи вдасться врятувати його, часто залежить від того, яку допомогу він отримав у перші хвилини після поранення.
Пам’ятаймо, що знання з такмеду рятують наших захисників і захисниць.
— Дякую за змістовну й корисну розмову.
Фото Дмитра Юрченка та з архіву БФ «Повернись живим»
