Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Знаєте, є такі люди — справжні господарі, у яких, як кажуть в народі, будь-яка робота в руках горить. Візьметься класти плитку — покладе добре. Може і будувати, і зварювати. Ці працьовиті люди прагнуть своїми руками покращувати наш світ. Серед українців таких не бракує. Був таким і герой нашої розповіді — уродженець Львівщини Тарас Полюга.
Після широкомасштабного вторгнення рф в Україну він поповнив лави ЗСУ і став командиром відділення одного з батальйонів бригади територіальної оборони.
Поліг Тарас у бою… Про те, як він жив і якими були його життєві орієнтири, кореспонденту АрміяІnform розповіли мама воїна та його бойовий побратим.
Тарас був активним громадським активістом, коли Україну активно заштовхували в обійми «русского міра». Він ще в 90-х роках разом з однодумцями неодноразово їздив на Харківщину з проукраїнськими акціями, зокрема в міста Ізюм та Барвінкове. Жарт долі, але в цих краях йому десятиліття по тому прийшлося воювати з московитами вже зі зброєю в руках.
— Тарас з юних років був совісним та справедливим. Таким людям не все легко вдається в житті. Але з Божою поміччю він був для всіх людиною з великої літери. Любов до України була в його сутності, — розповідає мати воїна Стефанія Полюга.
Сім’ю Полюг добре знають на Старосамбірщині. Адже вони — активна патріотична родина, яка своє життя присвятила Україні, культурі, вихованню. Тарас був одним з п’яти дітей в родині, яких батьки виховували у патріотичному дусі.
— Становлення України як держави було складним. Пригадую, як відбулося перше віче у Старому Самборі на знак підтримки Литви в боротьбі за свою незалежність. Тоді в Народному домі мій чоловік Богдан підняв український прапор, а зі стіни будівлі, де базувався відділок КДБ зірвали «дошку пошани» з іменами вбивць українського народу. Згодом Тарас на згаданій будівлі повісив терновий вінок. Так народжувалась незалежна Україна, — пригадує пані Стефанія.
….Остання зустріч матері із сином була тривожною.
— Коли востаннє я його побачила, Тарас приходив попрощатися, бо їх відправляли на фронт. Я сказала як мама дитині, щоб беріг себе, щоб повернувся живим, з перемогою. Та й розплакалась. Він відповів: «Мамо, не плач, бо рвеш мою душу. Пам’ятай, хто як не ми і коли, як не зараз». Я перехрестила його. І він пішов… Так і залишився у моїй пам’яті зі зброєю в руках, — пригадує пані Стефанія.
Виконуючи бойові завдання на Харківщині, український воїн 16 жовтня 2022 року зазнав важкого поранення. Медики Харківського, а згодом і Київського госпіталів намагалися врятувати його життя. Але поранення виявилось настільки важким, що організм, попри зусилля лікарів, не витримав. 28 жовтня 2022 року воїна не стало.
На 49 рік народження, який міг би святкувати Тарас Полюга 29 січня 2023 року, мама присвятила синові свої поетичні рядки:
Жовтень добігав свого кінця.
Кругом все було в золоті осіннім,
А Ти, мій Сину, відходив у потойбічне життя,
Лишаючи мені ту гіркоту полину.
Біль обгортає серце й мою душу,
А сльози бороздять струмком з очей,
Бо кожну мить я бачу Тебе, Сину,
У сонячнім промінні і в зірках ночей.
Ти відлетів із журавлями в вирій,
Весною журавлі повернуться назад,
А Ти лиш криком журавлиним,
Мені причуєшся високо в небесах.
І скажеш: мамо, я став на прю із лютим враже,
Щоб стяг мій синьо-жовтий майорів,
І золотом сіяв наш Тризуб, скажеш:
Для Тебе, Україно, я жив, боровся і горів!!!
По-іншому не міг вчинити,
Як ворог нищить землю й мій народ,
Тож, як же міг я, мамо, жити,
Коли моя земля кишіє від московських орд!
Так, Сину!
Горить наша земля, вмирає люд Вкраїни,
І ворог нищить все підряд,
Як бронь стоять сини моєї України!
То ж московитами їх не подолать.
Лиш Україна народжує таких синів-героїв,
Бо дух у них від пращурів-дідів,
Тече у жилах кров Свободи,
А в серці Воля із покон віків!
Важко пережили загибель Тараса і його бойові побратими. Для них він був уособленням відваги і справедливості.
— З ним, направду, ми не боялися нічого. Ми знали, що в нас є командир, який за кожного стоїть горою, — розповідає побратим загиблого Руслан. Всі, хто знав Тараса, завжди пам’ятатимуть свого Героя, адже в такий складний час він став на захист Батьківщини.
У полеглого Тараса Полюги залишилася дружина та троє дітей.
Фото з особистого архіву мами загиблого воїна
