Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
1 березня 2022 року, після оточення міста, росіяни почали заходити в обласний центр з кількох напрямків. Один з їхніх маршрутів — з боку міжнародного аеропорту та Чорнобаївського аеродрому — пролягав біля Бузкового парку, де російську бронетехніку зустріли херсонські тероборонці, більшість з яких полягли в бою.
Події того дня можна описати як героїчні та трагічні одночасно, адже чотири десятки херсонців вступили в бій з росіянами, чиї сили значно переважали. Захисники були з автоматами та «коктейлями Молотова», окупанти — на броньованій техніці.
— Були ще гранати та кілька РПГ, але кардинально ситуацію змінити це не змогло б. Тоді наш підрозділ розподілили на дві групи, одна зайняла оборону в парку, а інша на кільці в місті. У парку частина захисників, серед яких був я, зайняла оборону в будівлі неподалік, інші хлопці залягли біля дерев, — розповів військовий на псевдо «Банкір». — Для всіх нас цей парк — місце болю та сили, бо свідчить про те, на що ми тоді були готові заради захисту нашого рідного міста.
За словами захисника на псевдо «Вікінг», за 15 хвилин вже зав’язався контактний бій.
— Снайпер прострілював, вийшла бронетехніка ворога, одну «беху» вдалось пошкодити, але… Перемолотило тут хлопців, по запчастинах розібрало, багатьох, — згадує «Вікінг». — Та й відступити вже не було можливості, накидали би у спину. Багато хто з хлопців, які прийшли у тероборону в перші дні, навіть питали: «А покажи, як автомат заряджається». Але всі хотіли воювати, захищати країну.
Військовий Сергій брав участь у боях з окупантами на іншій локації в місті. Він згадує, що більшість інформації про загиблих побратимів спочатку була невідома.
— За деяких хлопців знали, ще коли перебували в окупації, але дізнатися більше та віддати належну шану вдалось лише після звільнення міста. Сьогодні вже проведена судово-медична експертиза тіл 24 загиблих, які віддали своє життя в парку. Ми завжди пам’ятатимемо про побратимів, про їхній подвиг, — додав Сергій.
Одразу після повернення в місто захисники окремої бригади почали створювати власними силами меморіал. Під керівництвом капелана частини було встановлено пам’ятник, до якого кожного дня підходять побратими загиблих. Так, Бузький парк у Херсоні — це місце болю, але також і сили, адже завжди символізуватиме незламність духу українського захисника.
— Звісно, потрібно зараз закінчувати цю війну з неадекватним «сусідом». Я сильно люблю свою доньку, тож не хочу, щоб через якісь там кілька років вона знову через це пройшла. Досить. Не хочу, щоб наші діти таке бачили. Закінчиться війна, я в армії не залишусь, але доки не виженемо ворога, я не зупинюсь, — наостанок додав «Вікінг».
Фото і відео автора
