Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Сьогодні виповнюється 74 роки Північноатлантичному альянсу — головному військово-політичному союзу у світі. НАТО стало основою єдиної системи євроатлантичної безпеки від Канади до країн Балтії. Для України членство в Північноатлантичному альянсі є однією з ключових цілей зовнішньої політики. Більше про те, як створювалось НАТО та про його сучасність в огляді кореспондента АрміяInform.
Після завершення Другої світової війни Європа лежала в руїнах. США вийшли з кровопролиття наддержавою, яка створила військові бази на всіх континентах. Прагнення країн Заходу врахувати уроки двох світових воєн — що краще співпрацювати між собою, ніж ворогувати, призвело до усвідомлення більшої інтеграції саме на військовому рівні.
Ініціатива створення нового союзу держав виходила від США та Великої Британії. Міністр закордонних справ Британії Ернест Бевін сприяв підписанню Брюссельського договору у 1948 році. Документ створював оборонний альянс країн Бенілюксу (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), Франції та Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Після цього почалися розмови вже представників США, Канади та Британії щодо створення системи атлантичної безпеки. Новизна НАТО полягала в тому, що запорукою колективної оборони були зобов’язання США перед союзниками в Європі. У разі умовного нападу на Францію американські війська, які дислокувалися на європейському континенті, прийдуть на допомогу.
4 квітня 1949 року у столиці США було підписано Вашингтонську угоду, яка вважається документом, що створив Північноатлантичний альянс. Щоправда, цьому передували активні дискусії між трьома основними країнами — США, Великою Британією та Францією.
Підписання Вашингтонської угоди
Париж бачив майбутнє НАТО як глобальної організації, а Вашингтон та Лондон планували Альянс як єдину систему безпеки в Євроатлантиці. Відмінні погляди між союзниками були і щодо включення колоній до колективного захисту. Тоді, наприкінці 1940-х років, європейські держави ще були колоніальними імперіями, то були пропозиції додати завойовані території у Вашингтонську угоду.
Бельгія запропонувала згадати Конго, а Франція Алжир. Зрештою, залишився тільки Алжир.
Всього Вашингтонська угода має 14 статей, але більшість знає про 5-ту статтю, де стверджується, що напад іншої країни на державу Альянсу означає атаку на всю Організацію. Водночас 6-та стаття позначала територіальні межі дії цього принципу колективної оборони:
- «на території будь-якої зі Сторін у Європі чи Північній Америці, на алжирських департаментах Франції, на території Туреччини або на островах під юрисдикцією будь-якої зі Сторін у районі Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака;
- на сили, судна або літаки будь-якої зі Сторін, коли вони перебувають на цих територіях, або над ними, або в будь-якій іншій зоні в Європі, де були розміщені окупаційні сили будь-якої зі Сторін на дату, коли Договір набув чинності, або в Середземному морі, або район Північної Атлантики на північ від Тропіка Рака».
Урочисте підписання угоди щодо створення НАТО у Вашингтоні стало початком нового військово-політичного союзу. Тодішній президент США Гаррі Трумен був серед тих, хто бачив саме в Північноатлантичному альянсі майбутнє безпеки та оборони. Тим паче починалася «холодна війна» — період боротьби США з радянським союзом. Європа була поділена на протиборчі табори. До речі, Трумен був автором доктрини стримування, яка передбачала активну співпрацю союзників з метою непоширення комунізму у світі.
12 країн створили Північноатлантичний альянс у 1949 році: США, Велика Британія, Канада, Португалія, Данія, Ісландія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Норвегія.
Для військової інтеграції в НАТО у 1951 році було створено Штаб Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Першим Верховним головнокомандувачем був американський генерал, герой Першої світової та командувач союзників у Другій світовій Девід Дауйт Ейзенхауер.
Під час «холодної війни» НАТО став головним форпостом Заходу в боротьбі з срср. Хоча як відзначає Тімоті Ендрюс Сейл, автор книги «Міцний Альянс: історія НАТО й глобального післявоєнного порядку», Альянс швидше турбувався не про пряму загрозу радянського вторгнення, а скоріше непрямих втручань срср засобами пропаганди, розвідки. Іншими словами впливати на громадську думку у країнах НАТО щодо розміщення балістичних ракет чи інших операцій військового співробітництва союзників.
Головним принципом Альянсу був і залишається цивільний контроль військових. Генсеками НАТО зазвичай ставали колишні міністри оборони, закордонних справ чи прем’єри Британії, Нідерландів, Італії, Норвегії, Данії.
Після завершення холодної війни НАТО змінило пріоритети своєї роботи. Оскільки закінчилося протистояння США та срср перемогою Вашингтона, то відпала потреба у збільшенні витрат на оборону. радянська безпекова загроза зникла, а інші поки ще не було знайдено. Хоча підтримання трансатлантичної єдності США та європейських партнерів та колективний захист країн-членів НАТО залишалися головними завданнями для союзників по Організації.
Дійсно, період 1990-х років в історії Альянсу минув під прагненням залучити колишні комуністичні держави до співпраці. За ініціативи президента США Білла Клінтона у 1994 році було оголошено про створення програми НАТО «Партнерство заради миру». Відтак була атмосфера можливості співіснування колишніх суперників — це стосувалося зокрема, й росії. Але, як згодом ми побачили, кремль не відмовився від своїх імперських комплексів з військовим вторгненням в інші суверенні держави.
Водночас саме у 1990-х Північноатлантичний альянс почав активно працювати з інструментами публічної дипломатії. Остання полягає у створенні позитивного образу НАТО за кордоном через інформування про діяльність Організації для країн-партнерів.
У 1997 році відбулися ключові події відносин Україна — НАТО:
· створено Центр інформації та документації НАТО в Україні;
· на Мадридському саміті президент України Леонід Кучма підписав Хартію Україна — НАТО;
· при штаб-квартирі Альянсу було відкрито Місію України при НАТО.
Теракти 11 вересня 2001 року у США стали поворотним моментом в історії НАТО. Тоді єдиний раз було застосовано в дію 5-ту статтю Вашингтонської угоди. 7 жовтня 2002 року США почали антитерористичну операцію проти Талібану в Афганістані, до якої долучилися союзники по НАТО та країн-партнери через миротворчі контингенти. Серед цих держав була і Україна. Зрештою, найбільша війна в історії Альянсу, яка тривала 20 років, завершилася виведенням військ НАТО влітку 2021 року.
Україна в червні 2020 року отримала статус партнера з розширеними можливостями НАТО. Хоча загалом співпраця нашої держави з Альянсом триває з 1990-х років: спільні військові навчання, реабілітація українських військових за кордоном, впровадження стандартів НАТО в секторі безпеки та оборони України.
Після широкомасштабного вторгнення рф в Україну 24 лютого 2022 року НАТО кардинальним чином переглянуло свою стратегію безпеки. У новій Стратегічній концепції Альянсу, затвердженій на саміті в Мадриді в червні 2022 року, росію було названо «головною безпековою загрозою для регіону Євроатлантики».
Сьогодні, 4 квітня, у 74-ту річницю від дня створення НАТО, Альянс поповниться ще одним членом Альянсу. 31-им членом НАТО стане Фінляндія. Радіємо за фінських друзів та сподіваємося, що скоро аналогічне відбудеться і з Україною. Адже своєю боротьбою проти російських окупантів, відважністю та професійністю Збройні Сили України підтвердили, що Україна уже входить до НАТО де-факто.
