У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Немає сумнівів, що війна змінить нашу країну. Наприклад, вже зараз відбуваються трансформації щодо підходів до психологічної та фізичної реабілітації ветеранів та осіб з інвалідністю, набутою на війні. Про те, як ветеранам з інвалідністю пройти реабілітацію та адаптуватися до цивільного життя, кореспондентці АрміяInform розповіли засновники благодійного фонду «Майнді» Богдан Міненко та Тарас Єрмаков.
— У вашому фонді успішно працює платформа з психологічної реабілітації, тож тепер зосереджуєтесь саме на фізичній реабілітації ветеранів?
Богдан: Так, за місяць ми відкриваємо реабілітаційний простір у Києві в Інноваційному парку Unit.City. Цей осередок буде надавати допомогу ветеранам і водночас буде демонструвати приклад того, який формат ми прагнемо відкривати у районних центрах. Осередки реабілітаційної допомоги переважно створюються у великих містах, обласних центрах, а у маленьких містах, районних центрах, куди власне й повертається чимало люди з фронту, такого немає. Наприклад, що є в такому місті, як Збараж? Для ветеранів з інвалідністю там нічого немає, і ми збираємося там відкритись.
Багато ветеранів з регіонів і вони повертаються додому в невеликі міста і села, де немає можливості продовжити реабілітацію. Вони пройшли реабілітацію в стаціонарі або в якомусь великому реабілітаційному центрі, це добре, але цього буває замало. Такий простір, як наш — це продовження загального процесу реабілітації, можливість продовжувати роботу над собою.
Тарас: Ми обрали цю локацію тому, що там є мотивуюча атмосфера, багато великих міжнародних компаній, які представляють технологічний бізнес. Тож плануємо одразу зробити спільно з ними навчальні програми, влаштовувати стажування для ветеранів. Щоб людина могла отримати комплекс послуг в одній локації: фізичну реабілітацію, послуги психолога, консультації HR-фахівця, юриста. З компаніями можна організувати стажування за їхніми напрямками роботи, навчальні програми, щоб мотивувати ветеранів, хлопців та дівчат до соціалізації, до активності, розвитку. Ми обрали невеликий формат в районних центрах області тому, що у нечисельній групі ветеранів легше адаптуватися, соціалізуватися, психологічно це більш ефективно. Формат великого залу не дозволяє сфокусуватися на конкретній людині. Крім того, допомога має бути доступною, системною і недалеко від місця проживання. Важливо, щоб місце реабілітації знаходилося якомога ближче до їхнього місяця проживання. Люди не можуть чекати, що через п’ять років побудують великий реабілітаційний центр, допомога вже зараз потрібна, з часом ветерани втрачають мотивацію. Хлопці, які втратили кінцівки, повертаються з фронту вже зараз і потребують допомоги спеціалістів, первинної реабілітації. Головне — команда кваліфікованих фахівців і безоплатність. У центрі працює мультидисциплінарна команда: психотерапевт, фізичний терапевт. У нас також є онлайн-платформа, на якій працює психіатр, юристи, HR.
— Розкажіть про центри реабілітації у регіонах, де плануєте відкрити осередки?
Тарас: Ця ідея прийшла від потреби громад. Зараз плануємо в Рівному відкрити реабілітаційний простір. У Рівненській області є три територіальних громади плюс місто Рівне. Ми спілкуємося з лікарями, завідувачами реабілітаційних центрів, шпиталів, всі погоджуються, що такі центри потрібні. Зокрема, в смт Клевань є шпиталь ветеранів війни «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни», де займаються нейротравмами у військових. І на цьому прикладі ми бачимо, що у територіальних громадах є велика потреба створення невеликих амбулаторних центрів близько до людей. Зокрема, тому що відстань між Рівним і територіальними громадами заважає людям працювати системно, людині з інвалідністю складно дістатися до міста, де розташовано реабілітаційний центр.
Богдан: Ми створили проєкт і подались на конкурс ПРООН (Програма розвитку ООН) по Рівненській області. Наш проєкт схвалили, ми внесли рекомендовані корегування, зараз чекаємо на фінальне підтвердження та договір, і плануємо, що в квітні впроваджувати цей проєкт у Рівненській області — створити невеликі реабілітаційні локації. Спочатку відкриємо центр у Рівному, а потім ще в трьох районах Рівненської області. Зараз такі послуги надаємо переважно онлайн, а хочеться працювати безпосередньо з людиною, комплексно і на перспективу, з тими, хто готовий прийти на локацію і працювати. У нас є партнери, реабілітаційні центри, до яких ми направляємо людину за потреби, але хочемо робити замкнутий цикл, щоб контролювати всі процеси. Зараз, коли людина отримує у нас послуги психолога, ми відслідковуємо процес, складаємо звіти про те, як відбувається психологічна реабілітація. А якщо ми відправляємо ветерана до партнерів на фізичну реабілітацію, то дещо втрачається контакт, бо людина займається там з іншими спеціалістами і ми їх не контролюємо. А так у нас буде контроль над послугами, які надає саме наш фонд, наші спеціалісти, на наших локаціях, щоб ми могли заповнювати профайл людини і всі спеціалісти мультидисциплінарної команди вносили б туди звіти. За такого алгоритму буде видно загальну картину проходження реабілітації людини в цілому, в динаміці. Тобто це допомога конкретній людині з її конкретними проблемами.
— Протезування не входить в цю програму?
Богдан: Сюди входить супровід протезування. Ми не створюємо протези, але вчимо ними користуватися, адже протезування складається з кількох етапів, деякі ми реалізуємо.
Тарас: Маємо можливість забезпечувати елементами протезів, деякі компоненти виготовляємо самостійно, наприклад, накладки на протези. У нас можна виміряти, відсканувати культю, а далі співпрацюємо з партнерами-виробниками в Америки і Європи. Наприклад, до нас звернувся ветеран, який втратив ногу і руку. Наші партнери з центру протезування «Без обмежень» допомогли з протезуванням ноги, а щодо руки наші партнери Allbionics зробили культеприймачі. Ветеран прийшов, ми обміряли, сканували культю. Далі файли передаються на виробництво і виготовляються культеприймачі за індивідуальними розмірами. Люди отримують протез, а потім приходять в наш реабілітаційний простір і вчаться користуватися протезами верхніх і нижніх кінцівок. З ними працюватиме фізичний терапевт (зокрема ерготерапевт) і невдовзі діятиме «Школа ходи».
Зауважу, що насправді існує проблема — люди отримують протези і не вміють ними користуватися. Тому наш радник з питань реабілітації військових Вадим Свириденко запропонував нам звернути увагу на створення «Школи ходи». Він на власному досвіді знає, як важливо, щоб людина десь недалеко від дому могла системно вчитися ходити на протезі, а не 21 день, як передбачено зараз.
— Як ветерани можуть потрапити до вас у реабілітаційний простір?
Богдан: Можна заповнити форму на нашому сайті, частину питань заповнюють дружини або чоловіки ветеранів (це невелика анкета, яка допомагає зрозуміти потреби і стан ветерана), далі координатор напрямку уточнює дані. Фізичному терапевту потрібна медична карта, психолог додатково проводить психологічний скринінг, фахівець з працевлаштування — опитування щодо досвіду, навичок, кваліфікації людини. Зібравши цю інформацію, починаємо надавати допомогу.
