Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Бахмут, Світлодарськ, Горлівка, Попасна, Ізюм, Чорнобиль, Соледар, Херсонська область — це далеко не весь список напрямків, де воював капітан Збройних Сил України Іван Морозовський. Про свій бойовий шлях боєць розповів спеціально для АрміяInform.
Захисник родом із Хмельницького, після школи у 2012 році вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, далі, з 2014 року до 2018-го, навчався в Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на факультеті ракетних військ та артилерії.
Свою військову кар’єру Іван розпочав у складі 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького на посаді командира взводу, потім — старший офіцер батареї 122-мм самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика». У 2019 році Іван обійняв посаду командира батареї.
…24 лютого 2022 року все кардинально змінилось
За період служби захисник неодноразово виконував бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил. Перша ротація на Схід була в Івана у січні 2019 року — Бахмут, Світлодарська дуга, де він виконував завдання з підрозділом до вересня. З 2020 року по 2021-й виконував бойові завдання на Попаснянському напрямку. Вже влітку 2021 року Іван з підрозділом знову прибули в район Бахмута, де успішно виконували бойові завдання.
— Виконання завдань під час проведення ООС і з початком широкомасштабного вторгнення суттєво відрізняються. У 2019 році, коли я лейтенантом поїхав у свою першу ротацію, наші війська виключно оборонялися. Ворог постійно провокував нас, ми лиш відкривали вогонь у відповідь, коли була пряма загроза здоров’ю і життю особового складу. З 24 лютого 2022 року все кардинально змінилось. Я вперше побачив ворожу авіацію, яка бомбила наші позиції, наші міста та села. Росіяни буквально все рівняли із землею. Міста, в яких я побував від початку відкритої агресії, зруйновані на 90% — Попасна, Бахмут, Соледар, Світловодськ, Миронівське, Нью-Йорк, — розповідає захисник.
Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення, Іван вже перебував на сході в районі Світлодарська, і 24 лютого зустрів саме там.
— Ми одразу почали виконувати завдання за призначенням у складі підрозділу щодо виявлення та знищення сил противника, який здійснював наступальні дії на позиції наших підрозділів. Згодом мій підрозділ направили на Горлівський напрямок, де ми 4 місяці інтенсивно виконували бойові завдання. Після цього нас вивели на відновлення боєздатності в Київську область під Чорнобиль, там ми охороняли державний кордон під Білоруссю, — згадує Іван.
Харківщина — блискавичний контрнаступ з мінімальними втратами
За словами капітана, після відновлення боєздатності, його бригаду було направлено в Харківську область. Українське командування дуже вдало та якісно продумало операцію з деокупації Харківщини. росіяни чекали наступу зовсім з іншого напрямку.
— Наша бригада спільно з іншими підрозділами Сил оборони України виконувала контрнаступальні дії. Звісно, росіяни намагались застосовувати всі види озброєння, починаючи з мінометів, реактивних систем залпового вогню до авіації. Проте коли противник зрозумів, що їм добряче насипають наші, вони просто почали втікати. Утікаючи з Ізюма, вони кидали все: боєприпаси, артилерійські установки, бронетехніку, танки. Наше командування продумало блискавичний контрнаступ з мінімальними втратами нашого особового складу і з максимальним ураженням живої сили та техніки противника. Я дуже сильно вірю і підтримую залізну людину — Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Мав за честь познайомитися з ним особисто, це дуже сильна і грамотна людина, до якої мільйони українців мають максимальну довіру, і його накази наймудріші та найпродуманіші. Тому я впевнений, що завдяки таким людям, як він, ми переможемо рф та виженемо всіх окупантів з нашої землі, — говорить капітан.
І знову під Бахмут…
Після звільнення Харківщини Іван із побратимами за декілька днів знову поїхав у Бахмут, на підсилення наших захисників. Він розповідає, що це для нього був найважчий напрямок, де доводилось виконувати бойові завдання.
— Навколо Бахмута зосереджена велика кількість живої сили та техніки противника. Ворог постійно здійснював штурмові дії наших підрозділів. За добу могли штурмувати по 5–10 разів один і той самий напрямок. рф взагалі не шкодує своїх людей. Я неодноразово бачив, як йде одна штурмова група в кількості 10 осіб, наші бійці їх знищують, і за пів години йде наступна, і знову штурмує в тому ж напрямку, — згадує Іван. — Ми працювали там цілодобово, іноді вдень відпочивали всього по 2–3 години. Решта часу — постійні виїзди, завдавали вогневого ураження із САУ по позиціях окупантів, їхній техніці. Все відбувалось дуже активно: відпрацювали по одній цілі — відразу перемістилися, зайняли нову позицію і відпрацювали вже по наступній. Окрім того, постійно відбувались обстріли з боку росіян усіма можливими видами озброєння, зокрема забороненими Женевською конвенцією боєприпасами.
Після відновлення бригаду перевели під Херсон. Проте в грудні 2022 року, через певні сімейні обставини, Іван змінив місце служби та наразі проходить військову службу у Хмельницькому РТЦК та СП. Під час служби в 30-й бригаді Іван зустрів свою майбутню дружину, яка також служить у цій бригаді, весілля зіграли в листопаді минулого року.
За звитягу у виконанні бойових завдань капітана Івана Морозовського 2020 року нагороджено орденом Данила Галицького, улітку 2022-го — орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Високі нагороди офіцер отримав за успішну участь у певних бойових операціях, та Іван не надто хоче розповідати, в яких саме, адже вважає, що є воїни, які зробили більше, ніж він.
…Підлеглі досі називають мене «комбат»
Офіцер переконаний, що основним фундаментом успіху кожного командира є його особовий склад, його сержанти і солдати.
— Дуже відповідально бути командиром, адже держава, командування доручають тобі людей, техніку, за яких ти повинен відповідати, підтримувати їх у постійній бойовій готовності. Також вдосконалювати свої навички та підвищувати рівень знань свого особового складу щодо застосування штатного озброєння. Але насамперед — потрібно налагодити взаємодію між підлеглими і командиром, заробити в них авторитет і довіру до себе, до своїх рішень. Лише тоді вони будуть виконувати всі твої поставлені завдання і набагато легше буде працювати з людьми, — запевняє Іван. — Бувало, що рішення доводилось приймати за секунди. А потім ти їдеш і 800 разів думаєш про нього, правильно ти зробив чи ні, чи правильно дієш. Але дякувати Богу, всі мої рішення були правильні, і мої хлопці завжди їх підтримували. У мого підрозділу не було втрат, всі живі і здорові, і техніка ціла. З деякими своїми хлопцями я постійно зідзвонююсь, запитую про їхні справи, і мені дуже приємно, що вони досі називають мене «комбат».
Іван переконаний, що найкраще бойового духу додають повідомлення в радіостанції про успішно вражені цілі ворога.
— Коли ти відпрацьовуєш і чуєш в радіостанцію або бачиш на екрані, як підривається ворожа техніка, що вдалося зупинити просування колони окупантів, допомогти своїм побратимам, це найбільше підносить настрій. Фактично вся моя батарея отримала державні нагороди, і я ними пишаюся, — запевняє капітан.
Фото з архіву Івана
