Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Виставка «Україна — розп’яття» вийшла морально складною та максимально чесною. Вона показує жорстокість окупантів та руйнування, які вони приносять. Усі експонати були зібрані буквально за кілька тижнів до її відкриття.
Вона вразила українців та гостей країни. А нині її відкрили у Нью-Йорку за сотню метрів від ООН. Презентують експонати напередодні розгляду в ООН питання створення Міжнародного Трибуналу, який покарає росію за злочини агресії.
— Нам було важливо, аби суспільство побачило наслідки окупації, те, що по собі залишає «рускій мір», — коментує Сергій Судинович, співробітник Національного музею історії України у Другій світовій війні, музею війни Батьківщина-Мати. — Вже 8 травня 2022-го ми відкрили в Україні виставку «Україна — розп’яття». Попередньо були організовані експедиції співробітників музею до звільнених населених пунктів — Ірпеня, Бучі, Бородянки, Макарова, Гостомеля тощо. Насправді необхідну кількість експонатів вдалось зібрати досить швидко, на позиціях росіяни залишали багато особистих речей, взуття, розбитої техніки, боєприпасів, сухпайків… Деякі експонати передали представники Головного управління розвідки.
Сергій Судинович ділиться, що відвідувачі не могли стримати емоцій, розглядаючи експонати, у багатьох вже за кілька хвилин з’являлись сльози на очах. Проте саме такою є правда сьогодення. Тому те, що виставку показують за кордоном — вкрай важливо.
Одним із ключових експонатів стала точна копія бомбосховища в Гостомелі, де переховувалось чимало місцевих жителів, зокрема і діток. Завдяки автентичним речам атмосферу вдалось відновити максимально точно.
— Також вражає щоденник російського офіцера, який було знайдено в селі Катюжанка. Окупант залишив його на столі місцевої школи. Є такі речі, як карта захоплення Києва, ікона, в якій застряг уламок російської міни.
Нині співробітники музею готують нові виставки, присвячені Героям України, які віддали своє життя, захищаючи країну.
— Збираємо їхні речі, інформацію про них, спілкуємось із родинами. Цими людьми повинні захоплюватись у всьому світі, їх повинні знати і пишатись ними.
