Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Цього року він міг би святкувати ювілей. Красива дата: 30 років. Але… широкомасштабне вторгнення російських окупантів забирає в пересічних українців не лише радощі існування. Окупанти забирають життя наших найкращих.
Його звали Тарас Зарицький. Десантник, командир відділення. Воїн, друг, громадянин. Він загинув у бою на Луганщині, де воював у складі львівської бригади ДШВ. Нещодавно кореспондент АрміяInform мав можливість поспілкуватися з побратимами Тараса Зарицького, які згадували про нього.
Перед тим, як переповісти спогади побратимів воїна, скажу, що вони майже синхронно розповіли про нього. Насамперед це був умотивований і звитяжний солдат. Адже Тарас ще у 2014 році добровольцем став на захист Батьківщини. Проходив військову службу у складі львівської десантно-штурмової бригади, а в перші дні широкомасштабного вторгнення рф знову повернувся у її лави, де служив до останнього дня свого життя…
— З Тарасом пліч-о-пліч ми служили від 5 серпня 2022 року. Він був командиром нашого відділення, — пригадує побратим загиблого Олег. — Ми з ним пройшли запеклі бої — від звільнення Ізюма до штурмових дій у районі Кремінної. Впевнено кажу, що він завжди стояв за нас горою. Він — з тих найкращих: як друг, як людина, як командир. Я завжди казав, що за ним піду і у вогонь, і в воду. Але, на жаль…
— Я — сапер із досвідом, — говорить Олег. — І в нашому маленькому колективі було абсолютно нормальним ділитися знаннями та уміннями без огляду на звання й посади. Умієш краще за інших?! Навчи решту! Так от, під Ізюмом я навчав Тараса саперної справи, встановлення мінних загороджень. Згадався випадок: на прорив йшла російська БМП-2. Тарас та десантник із позивним «Док» розпочали мінувати дорогу. Тільки-тільки вони це зробили — ворожа «беха» підірвалась. Тоді ми взяли в полон російських окупантів. Але в той момент Тарас не виходив на зв’язок і ми вже думали, що з хлопцями щось трапилось… Проте тоді Бог уберіг.
Зі слів Олега, Тарас був збалансованим військовим менеджером. Командував виважено й чітко.
— І його слово для нас було законом, — каже військовослужбовець.
Інший побратим Тараса родом із Турки. Позивний «Бізон». Він пригадав, що Тарас одного разу врятував йому життя. Командир відділення був першим, хто кинувся надавати домедичну допомогу, коли Дмитра поранило. І зробив це швидко та грамотно. Інакше не було б кому розповідати про цю ситуацію.
— Ми познайомились із Тарасом ще у Львові в пункті постійної дислокації частини. Разом служили від початку війни. Яким я його пам’ятатиму?! Хоробрим, безстрашним воїном. Він був мені надійним другом. Ми разом побували в запеклих «зарубах» із ворогом у Гірському та Лисичанську, — каже «Бізон». — У Гірському я дістав поранення. Тоді Тарас витягнув мене пораненого з поля бою і вчасно передав медикам… Це було 20 червня 2022 року.
А 15 грудня під час бою на позиції десантників раптово вискочило декілька ворожих «коробочок». По них працював ворожий танк. І, на жаль, тоді життя Тараса обірвалось.
…Уродженець Старосамбірщини Тарас Зарицький народився 23 січня 1993 року. Навчався у Нижанковицькій школі, згодом здобув фах столяра. Був командиром відділення десантно-штурмового батальйону.
Загинув 15 грудня біля населеного пункту Сватове, на Луганщині.
«Я ніколи б не залишив своїх побратимів, бо нас поріднили ці місяці спільної боротьби. Ми ділили навпіл усе — і радощі перемог, і біль утрат», — це слова Тараса, які запам’ятали назавжди його бойові побратими.
Фото Добромильської МТГ
