Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Фахівці лікарсько-сестринської бригади діють чітко, злагоджено, швидко. До будівлі стабілізаційного пункту, що неподалік передової, заводять пораненого воїна. Щойно побратими привезли його на евакуаційному авто. Чоловік намагається щось розповісти медикам, перебуваючи у стані шоку, рука воїна знерухомлена за допомогою шини. Пораненого оглянули, оцінили стан і підготували до операції.
— У чоловіка — перелом плечової кістки внаслідок вогневого осколкового ураження. Ми виконали ревізію рани з первинною хірургічною обробкою, знеболили. Оцінили цілісність судин, візуально плечова артерія та стовбури нервів, які проходять у цій зоні, були цілими, доплер показав магістральний кровоток. У госпіталі цьому пораненому накладуть апарат зовнішньої фіксації, ми б теж це зробили, але мусили якомога швидше зупинити кровотечу та звільнити операційний стіл для наступного пораненого, тому скористалися спеціальною шиною. Думаю, що з рукою в цього пацієнта буде все гаразд! — бадьоро та швидко розповідає Ігор Бєлкін, завідувач хірургічного відділення, після закінчення операції. І зовсім не скидається на те, що для хірурга — це вже не перша і не найскладніша операція сьогодні.
І, на перший погляд, зовсім не схоже, що Ігор — цивільний хірург, який ще трохи більше ніж рік і місяць тому мав справи із суто мирними діагнозами, працюючи в районній лікарні містечка Оріхів на Запоріжжі…
Ще десь у 8-му класі загальноосвітньої школи Ігор Бєлкін вирішив стати лікарем. Приклад брав із рідних дядька та тітки.
— Удома в бабусі було багато спеціалізованої медичної літератури, якою я захопився. І згодом вирішив вступати в медичний виш, що й успішно зробив після закінчення школи. Майже відразу обрав хірургію, адже мене завжди цікавили більш прикладні напрямки. З першого курсу почав ходити на чергування в ургентну лікарню, на 5-му — займатись науковою роботою.
Ігорю пропонували залишитись в клінічній ординатурі, вступати в аспірантуру. Але молодий фахівець хотів оперувати. Тож без вагань він відмовився від усіх пропозицій в обласному центрі й повернувся до рідного Оріхова — на посаду хірурга поліклініки. А через якийсь час уже став завідувачем хірургічного відділення.
— Хоч деякі друзі трохи кепкували з того, що я поїхав до районної лікарні, мені було там неймовірно цікаво в професійному плані. Крок за кроком вдалося запровадити нові напрямки — проктологію, флебологію, лапароскопію, реконструктивну хірургію, хірургію кисті тощо. Закупили нове обладнання, зробили ремонт в операційних. Із часом до нашої лікарні почали приїжджати з усіх навколишніх населених пунктів, ми виконували щодня по 3-4 операції.
А в перших числах березня минулого року в Оріхівську центральну районну лікарню почали привозити перших поранених захисників — російські окупанти швидко просувались територією області. Уже в середині місяця бої точились за 5 км від містечка, а наприкінці «запорєбрикові» нелюди почали інтенсивно обстрілювати сам Оріхів. Тоді до лікарні почали надходити й цивільні поранені.
Ігор зазначає, що хоч військова хірургія і відрізняється від цивільної, проте якихось труднощів із проведенням операцій він не відчував.
— Звісно, коли почали надходити перші пацієнти з осколковими пораненнями, відірваними кінцівками, це трохи шокувало. Але з огляду на те, що лікарня в Оріхові розташовувалась на трасі, я мав досвід роботи з потерпілими в ДТП, до того ж вивчав медицину катастроф. Так, були деякі нюанси, на початку ведення вогнепальних ран трохи відрізнялось. Вивчав методички, додаткову літературу. Головне — я розумів, що якщо почну панікувати, легше від цього нікому не стане. А з холодною головою допомогти я можу багатьом.
І допомагав. Ігор пам’ятає багатьох пацієнтів, яким надавав допомогу, та їхні важкі, а подеколи й трагічні історії.
— Ось жінка із села з-під Оріхова, — хірург показує світлину. — Вони з чоловіком пережили обстріл, ховаючись у підвалі. Хата вціліла, лише вікна повилітали. Наступного ранку подружжя вирішило навести лад у дворі, вийшли прибрати й потрапили під мінометний обстріл. Чоловіка вбило на місці, а жінці уламком пошкодило ногу. А цей дідусь вийшов по воду, наступив на протипіхотну міну, йому відірвало стопу. Цій жінці з чоловіком вдалось виїхати з окупованої території, дістатись на неокуповану, і в дорозі вона вийшла з машини на узбіччя — приліт, унаслідок якого їй ампутували обидві ноги…
7 травня ворог вперше обстріляв уже саму лікарню. Цивільний персонал евакуювали, залишилось лише кілька медиків, серед яких і Ігор Бєлкін. Уже тоді медзаклад почав працювати автономно: використовували генератори, підвозили воду. Електрики робили все можливе, аби відновити комунікації та постачання електроенергії. 28 травня окупанти вдруге обстріляли лікувальний заклад, який після цього евакуювали та на базі якого за кілька днів розгорнули стабілізаційний пункт. Водночас Оріхів почав зазнавати систематичних обстрілів.
— На новому місці ми розгорнулись доволі швидко. Вже в першу добу прийняли 20 поранених, серед яких були і важкі. Наразі маємо обладнані операційні палати, реанімації, стабілізаційні та протишокову кімнати, проводимо різноманітні види діагностики: рентген- та ультразвукову, ендоскопію тощо.
Наразі медики лікарсько-сестринської бригади надають допомогу різного рівня складності. Ігор Бєлкін розповідає, що хірурги виконували навіть складні втручання за поранень легень і серця, операції з видалення нирки та селезінки, тимчасове шунтування судин та ін.
— Був випадок, коли боєць надійшов до нас із проникаючим пораненням одночасно грудної та черевної порожнин: уламок зайшов з лівого боку в черевну порожнину, пошкодив селезінку, шлунок, печінку, діафрагму, перикард серця і праву легеню та зупинився в ребрі. Ми виконали лапаротомію, видалили селезінку, наклали шви на шлунок, зупинили кровотечу з паренхіми печінки. Потім виконали правобічну торакотомію, зробили розсічення перикарда, який був пошкоджений, оглянули серце. Відновили дефект діафрагми, вшили поранену легеню. Втручання виконали відповідно до принципу DAMAGE control — тактики хірургічного втручання, спрямованої на стабілізацію пацієнта для збереження життя, а не на корекцію анатомії. Після проведення цих маніпуляцій передали пораненого на наступний рівень евакуації і ще 4 доби його відстежували. На щастя, захисник залишився живий. А буквально днями до нас доставили воїна з вогнепальним осколковим пораненням шиї з багатоуламковим переломом нижньої щелепи, пошкодженням сонної артерії. Це диво, що його встигли до нас довезти. Бойовий медик — молодець, затиснув рану рукою, а потім наклав давлячу пов’язку. А ми вже стабілізували пораненого та евакуювали на наступний етап.
читайте також:
Ось так, добу за добою цивільний хірург Ігор Бєлкін рятує поранених українців. Ні, він офіційно не приєднався до лав Збройних Сил. Говорить, що на своєму місці принесе більше користі Україні. Лікар — місцевий, окрім того, є депутатом Оріхівської міської ради.
— Ми приймаємо не лише поранених воїнів, а й місцевих мешканців — як поранених, так і хворих. І їх теж достатньо велика кількість. Адже найближча цивільна лікарня розташована в Запоріжжі. Також я вирішую багато комунікаційних і організаційних питань між військовими і цивільною владою, координую гуманітарні напрямки.
Нещодавно метрів за 10-15 від стабілізаційного пункту стався приліт снаряда РСЗВ. Тоді постраждав особовий склад, посікло будівлю. Ігор говорить, що хоч звикнути до постійних обстрілів практично не можливо, проте на якість роботи лікарів вони не впливають.
— У нас немає часу на емоції. Я та мої колеги, зібравши нерви в кулак, просто робимо свою справу, допомагаючи воїнам наближати Перемогу. Ми всі чекаємо на звільнення України, і щойно це станеться, я із радістю повернусь до своїх цивільних пацієнтів, — підсумовує хірург.
Фото авторів та Ігоря Бєлкіна
