Досі навколо станції існує 30-кілометрова зона відчуження. Унаслідок аварії близько 5 млн гектарів земель виведено із сільськогосподарського користування. Досі людство стикається з наслідками цієї аварії….
У минулому цивільному житті нинішній виконувач обов’язків заступника командира батальйону тероборони капітан Михайло мав дуже далеку від військової справи професію. Свого часу закінчив мистецький факультет Кіровоградського національного педагогічного університету і 13 років працював у музичній школі викладачем по класу фортепіано, гітари та вокалу. Всі його плани та мрії стосувалися виключно творчої площини діяльності та виховної роботи.
За той час він підготував багатьох талановитих хлопців та дівчат, які присвятили себе мистецтву і музиці. Крім того, виховував двох прекрасних синів і улюблену донечку. До речі, досвід викладача дуже допоміг йому під час військової служби. Наполегливість, відповідальність та велике терпіння в навчальному процесі зробило з нього справжнього командира-наставника, якого поважають побратими і командування. Навіть позивний «Маестро» — це своєрідне визнання його професійних і викладацьких якостей. Про те, як він потрапив до війська, і який бойовий шлях йому довелося пройти з 2014 року, Михайло розповів кореспонденту АрміяInform.
Коли 2014 року розпочалась російсько-українська війна, Михайлу було 32 роки, й він не мав аніякого армійського досвіду, навіть строкову не служив. Але російська агресія, окупація Криму і початок бойових дій на сході країни не залишили його осторонь від загальнонаціонального руху опору. Чоловік сам пішов до ТЦК і попросився відправити його на передову. Починав службу в окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнко на посаді солдата-водія. Брав участь у бойових діях на Авдіївському напрямку. У 2016 році закінчив трьохмісячні офіцерські курси й отримав спеціальність «командир артилерійського підрозділу». На відмінно склав державні іспити, отримав звання «молодший лейтенант» і був призначений на посаду командира взводу. Вже за декілька тижнів прийняв перше серйозне бойове хрещення на новій посаді.
Як згадує Михайло, це відбулося поблизу населеного пункту Зайцеве неподалік від окупованої Горлівки. На спостережний пункт їхнього підрозділу, який був розташований за декілька кілометрів від основних позицій, приховано вийшла ворожа ДРГ у складі 15 бойовиків. Зав’язався запеклий бій. На спостережнику було всього три військовослужбовці. Вони прийняли нерівний бій і намагалися стримати російських найманців. Але в них закінчувався БК і ситуація ставала все більш загрозливою. По рації воїни запросили допомоги. Михайло разом з трьома побратимами вирушили на допомогу друзям. Спочатку їхали на БРДМ-2, потім залишили машину і 1,5 кілометра пішки йшли майже відкритою місцевістю. Було дуже важко рухатися, тому що несли на собі, крім штатного озброєння, ще й додатковий запас боєкомплекту. Коли дісталися позиції, одразу довелося вступити в бій. Поява підмоги стала для ворога повною несподіванкою. Вони розраховували на легку перемогу, але зустріли жорстку відповідь. Завдяки своєчасній підтримці групи на чолі з Михайлом вдалося відстояти спостережний пункт і знищити майже всю ворожу ДРГ. До речі, тоді українські захисники обійшлися без серйозних втрат. Було тільки декілька легко поранених.
Але не завжди все відбувалося так вдало. Під час чергової ротації у 2017 році в районі населеного пункту Опитне на Донеччині Михайло отримав наказ провести розвідку для забезпечення корегування вогню і підтримки дій механізованих підрозділів поблизу ДАПу. Тоді офіцер виконував обов’язки начальника розвідки протитанкового дивізіону.
— Ми вийшли на спостережний пост, який примикав безпосередньо до злітної смуги летовища, — згадує події того драматичного дня Михайло. — Саме в цей час з нового терміналу ДАПу виїхав ворожий танк і відкрив по нас вогонь прямою наводкою. І хоча ми перебували в укритті, відстань була занадто малою і від влучань осколкових снарядів декілька воїнів дістали поранення. Серед них опинився і я. Довелося декілька місяців провести в госпіталі, потім тривалий час проходив реабілітацію. Після повернення у стрій перевівся у військкомат.
Але канцелярська робота не дуже сподобалася Михайлу, і він згодом ухвалив рішення перевестися в підрозділ територіальної оборони на посаду заступника начальника штабу батальйону. Підрозділ тільки почав формуватися, тому було багато організаційної роботи, в яку з головою поринув Михайло. Широкомасштабне вторгнення російських загарбників якраз співпало з процесом створення боєздатного формування. Довелося пройти всі його складні етапи.
На початку не було навіть зброї, тому виходили на чергування з мисливськими рушницями. Потім отримали зброю, почали приходити мобілізовані й з ними активно проводили навчання. За чотири дні штат частини був майже повністю укомплектований. У більшості мобілізованих, що приходили, взагалі не було ніякого військового досвіду. Тому тренували людей насамперед правилам поводження зі зброєю, проводили вогневу підготовку, навчали тактиці ведення бою в різних умовах, тактичній медицині. Тим часом ворог уже підійшов до Вознесенська.
Тривали запеклі бої на Миколаївському напрямку. Підрозділ Михайла був приданий до окремої танкової бригади. Виконували завдання із зачистки населених пунктів. Потім брали участь у звільненні Херсонщини. Офіцер дуже пишається тим, як під час однієї операції завдяки наполегливості командного складу підрозділу вдалося зберегти життя особового складу. У середині листопада отримали наказ зайти в одне невеличке село в Херсонській області. Силами розвідувальної групи з 12 осіб вийшли на визначений рубіж. Залишилося зробити останній ривок у декілька кілометрів і зайти в село. Але щось стримувало командирів.
— На той час вже стемніло і важко було орієнтуватися на місцевості. Крім того, почули гул і рух техніки, — розповідає Михайло. — Вирішили не ризикувати і почекати до світанку. Коли на світанку зайшли в село, окупантів уже не було. Як розповіли місцеві жителі, вночі загарбники збиралися влаштувати засідку на українських воїнів. Розосередили свою техніку і облаштували вогневі позиції під забудовами і в ярках. Але коли зрозуміли, що їхній план не спрацював, просто втекли. Таким чином ми звільнили населений пункт без втрат. Після цього ще вибивали ворога з Новогригорівки, Українки, Біляєвки на Херсонщині.
Нині Михайло виконує обов’язки заступника командира батальйону. Їхній підрозділ задіяний на важливому напрямку Херсонщини. Офіцер вирішує багато важливих питань щодо організації активної оборони, недопущення проведення ворогом десантних і диверсійних операцій, займається підготовкою особового складу.
– Моє головне завдання, щоб люди навчилися правильно діяти на полі бою і змогли за будь-яких обставин виконати визначене завдання, – поділився своїми думками Михайло. – Це дуже важливо, тому що саме завдяки військовому досвіду і навичкам ми зможемо перемогти підступного ворога.
Фото з особистого архіву Михайла
