Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
«Історії з окупованого Криму» — під такою назвою в Дніпрі експонується виставка українських фотожурналісток Аліни Смутко, Олени Савчук та фотографа й журналіста Тараса Ібрагімова. Усі вони працювали в тимчасово окупованому Криму, документували муки ув’язнених, життя сімей, які залишилися без годувальників після масових арештів, висвітлювали судові процеси над кримчанами, визнаними міжнародними організаціями політичними в’язнями.
У презентаційних меседжах до відвідувачів співавтори виставки запрошують усіх українців хоча б на мить опинитися на місці кримчан, які перебувають під російської окупацією, безпідставним тиском силовиків та спецслужб рф, побачити обличчя чоловіків, жінок, дітей, відчути їхнє ставлення до беззаконня, яке коїться щодо їхніх рідних та інших пересічних мешканців півострова.
Так, фотожурналістка Аліна Смутко, яку за професійну діяльність взимку 2019-го Росія оголосила персоною нон ґра́та й упродовж десяти років заборонила в’їжджати до Криму та росії, розповідає, що на її світлинах рідні політичних в’язнів люди, чиє життя кардинально змінилося одного ранку після обшуку.
— Фото розповідають про їхнє повсякденне життя, про щоденні маленькі битви з російською судовою системою в новому «щасливому» російському Криму, який більше нагадує потьомкінські села, — каже Аліна.
А зі слів української репортерки Альони Савчук, яка упродовж 2016–2018 років висвітлювала судові процеси над українськими політв’язнями в тимчасово окупованому Криму, поки не отримала заборону від ФСБ на в’їзд до півострова і на територію Росії строком на 10 років, ця історія вкрай проста й чорно-біла…
— Жили собі люди на своїй землі, ростили дітей, ходили на роботу, молились у мечеті. Допоки не прийшла Росія і не закатала їхнє тихе сімейне життя в асфальт. Бо треба любити ту країну, молитися тому богові й думати у такий спосіб, як тобі каже нова влада. Якщо ж ні — то «привіт» обшукам, арештам і колоніям суворого режиму десь в Башкортостані, — поділилася своїми думками Альона Савчук.
Український фотограф і журналіст Тарас Ібрагімов працював в окупованому Криму багато років. У ЗМІ він висвітлював судові процеси над кримчанами, визнаними міжнародними організаціями політичними в’язнями. У 2019 році Росія також заборонила йому в’їзд на Кримський півострів протягом 35 років.
Тарас ділиться, що заборона в’їзду до Криму для нього — це травма.
— Адже мої п’ять років роботи там були більшими за професійну діяльність. Рідні активістів, коли стикаються з обшуками, судами, особливо в перші тижні, місяці, бачать увагу з боку журналістів, які разом з ними розділяють усі ризики, і мають в обличчі цих людей певне плече, на яке можна покластися. Це окрема особиста історія, окрім просто професійного висвітлення, — каже Тарас.
Стенди виставки щодня змушують тисячі людей, які проходять повз, на хвилинку зупинитися, подивитися на світлини й задуматися… Дивлячись на фотографії, дійсно важко залишитися байдужим від побаченого.
Наприклад, на одній із представлених світлин кримчанка Лемара Омерова разом з онуком у власному будинку не може стримати сліз, розповідаючи про арешт співробітниками ФСБ Криму її рідних у червні 2019 року. У російських тюрмах за звинуваченням у начебто причетності до терористичних організацій утримують її чоловіка Енвера та сина Різу, а також зятя Рустема Ісмаїлова. Попри те, що в липні 2019 року Європарламент у своїй резолюції закликав росію звільнити всіх українських політв’язнів, включно з фігурантами цієї кримінальної справи, у січні 2021 року російський воєнний суд у Ростові-на-Дону засудив кримських політв’язнів Енвера та Різу Омерових на 18 та 13 років, відповідно, з відбуванням покарання в колонії суворого режиму.
А на іншому фото — кримськотатарський активіст Руслан Трубач під домашнім арештом влітку 2019 року. До цього він, фігурант сфабрикованої російськими спецслужбами в Криму справи про начебто вимагання коштів групою кримських татар, тривалий час утримувався у слідчому ізоляторі.
Зі сльозами на очах люди також дивляться й на одну зі світлин Тараса Ібрагімова, де сфотографовано чоловіка на цвинтарі. Це Ібрам Кашка на могилі своєї матері Веджіс влітку 2018 року. Веджіс Кашка за життя була активісткою та учасницею національного руху кримських татар за повернення на батьківщину після депортації. У листопаді 2017-го російські силовики затримали її та групу кримських татар у Сімферополі. Під час затримання їй стало зле. Відомо, що замість того, аби транспортувати 82-річну жінку до лікарні, стосовно неї понад пів години проводилися слідчі дії прямо в машині швидкої допомоги. Менш ніж за годину після затримання вона померла в кареті швидкої…
Зі слів мешканки Дніпра Софії, подібні експозиції вкрай потрібні й їх важко переоцінити.
— Варто пам’ятати про людей, яких у Криму намагається знищити російський репресивний каток. А ще — постійно про них казати й не забувати. Тим самим ми доводимо, що Крим — це Україна. А ще треба якнайшвидше вигнати ворога з усієї нашої землі, — впевнена пані Софія. — Ми бачимо, як десятки тисяч наших військових роблять це зі зброєю в руках. Хто, як не ми самі, захистить нашу державу. Вже близько десяти років російські агресори намагаються нас знищити. Скільки можна це терпіти? Це наша земля. Час вигнати окупантів звідси.
Дніпро — один із шести обласних центрів України, де відбудеться показ фотовиставки «Історії з окупованого Криму». Як стало відомо, незабаром виставку представлять у Луцьку та Львові. Цього року її планують показати й у Брюсселі.
Фото автора
