Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Про це повідомляє Міністерство закордонних справ.
Через неспровоковану і варварську війну Росії проти України людство постає перед багатьма непростими питаннями. Одне з найважливіших: чому багатостороння дипломатія не діє, коли вона так потрібна? Для чого існує низка досить дорогих міжнародних організацій і форумів, якщо вони не виконують двох своїх ключових завдань — запобігання війнам та їх припинення? Світ не вперше постає перед цими питаннями.
Чи можна зберегти світ, заснований на правилах, якщо країна, яка має статус постійного члена Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй (тобто однієї з п’яти країн, які мають його захищати), нахабно і демонстративно його розтоптала?
Росія вторглася в сусідню країну, намагається анексувати її територію, систематично обстрілює житлові квартали, знищує цілі міста та села, ґвалтує, грабує, вчиняє геноцид і втілює, мабуть, найбільшу у сучасній історії кампанію примусового переміщення дітей.
Росія не просто порушила мир — вона розірвала його на шматки.
Озирнімося назад. У 1945 році, коли більша частина Європи та багато інших частин світу лежали в руїнах, людство створило Організацію Об’єднаних Націй. Організацію, місія якої полягає у захисті спільних правил, які гарантують, що більші та сильніші країни не нападають на менші, не анексують їхню територію і не розділяють їх силою.
На зміну праву сили мало прийти верховенство права. Заради цього світова спільнота поклала особливу відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки на п’ять могутніх держав: Сполучені Штати, Радянський Союз, Велику Британію, Францію та Китай.
Вони стали, так би мовити, «суддями світу», відповідальними за збереження миру та співпраці. Війна Росії проти України вивела правду на поверхню: один із цих суддів — шахрай. Замість того, щоб захищати міжнародний мир, Росія кидає виклик самому його існуванню. Замість того, щоб бути захисницею, вона вчиняє агресію. Замість того, щоб бути панацеєю, вона стала хворобою.
Агресія проти України не є поодиноким випадком. Напад на Грузію в 2008 році, погрози Молдові, незаконна спроба анексії українського Криму в 2014 році, втручання у внутрішню політику США, використання енергії та інформації як зброї, насаджування власному населенню ідеології мілітаризму та імперіалізму, систематичне використання допінгу в міжнародному спорті, дестабілізація та експлуатація країн Африки найманцями Вагнера — Росія давно поставила себе поза будь-якими правилами.
Чи потрібен світові такий «суддя»? Це найгостріше питання, яке постає перед світом, враховуючи масові звірства Росії в Україні, її жорстокість і зневагу до людяності. Варто нагадати, що Росія не лише здійснила вторгнення, яке повернуло спогади про Другу світову війну. Взимку 2022-2023 років вона намагалася заморозити українців до смерті ракетним терором проти енергосистеми України. Росія вдається до погроз ядерною зброєю, а її державні ЗМІ пропагують геноцид українського народу.
Ми опинилися в цих темних часах тому, що Росії дозволили повірити у власну абсолютну безкарність. Все почалося в грудні 1991 року, коли представники Росії незаконно узурпували місце СРСР у Раді Безпеки ООН. Жодна правова процедура, визначена Статутом ООН, не була дотримана.
Проста зміна таблички «Радянський Союз» на табличку «Російська Федерація» стала найбільшим дипломатичним шахрайством ХХ століття. У лютому я наголосив на засіданні Ради Безпеки ООН, що Росія перетворила крісло постійного члена Радбезу ООН на свій трон безкарності. Сьогодні ми маємо справу з наслідками порушення правил 32 роки тому.
Сьогодні Росія не є ані суддею, ані рішенням для світових проблем. Російська війна має не лише завершитися нищівною поразкою для Путіна. Її наслідком має стати фундаментальне переосмислення глобальної безпекової системи та реформа міжнародних інституцій, які покликані підтримувати та відновлювати мир.
Росія ніколи юридично не набувала статусу постійного члена Ради Безпеки ООН та має бути вигнана з цього поважного органу. В іншому разі злочинець у кріслі судді продовжуватиме ставити під сумнів легітимність всієї системи ООН.
Авторська колонка міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для видання The Hill (США).
