Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Важливим, а часом і визначальним, чинником у процесі становлення української державності ранньомодерної доби були відносини козаків з Кримським ханатом — державою кримськотатарського народу на чолі з династією Ґераїв. Саме від укладеного у березні 1648 року Бахчисарайського договору між гетьманом Війська Запорозького Богданом Хмельницьким і кримським ханом Іслямом ІІІ Ґераєм можна починати історію виходу української козацької держави на міжнародну арену.
З початком Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття Кримський ханат став найважливішим союзником українського козацтва. Піднімаючи збройне повстання проти Речі Посполитої, Богдан Хмельницький гостро потребував зовнішньої підтримки. Важливим моментом у військовій історії Хмельниччини стало звернення Богдана Хмельницького за військовою допомогою до кримського хана Ісляма ІІІ Ґерая.
Угода з кримським ханом дозволяла гетьманові вирішити два стратегічні завдання. По-перше, вона дозволяла здобути союзника й убезпечити від нападів з боку кримських татар власний тил. По-друге, Хмельницький отримував від кримців вкрай необхідну козакам кінноту, якої запорожці практично не мали. Легка кримськотатарська кавалерія, безумовно, поступалася польському війську вишколом та озброєнням, однак могла компенсувати свої недоліки чисельністю, високою мобільністю та маневреністю. У поєднанні з козацькою піхотою та артилерією кримськотатарські кіннотники були грізною силою, спроможною визначити результат бою.
Кримським ханатом на момент початку Козацької революції середини XVII століття правив Іслям III Ґерай (1644–1654 роки), який тривалий час перебував заручником у польському полоні, завдяки чому добре знав культуру та особливості державного ладу Речі Посполитої. Близьким помічником хана виступав уславлений мудрістю Сефер Гази ага, який відповідав, у тому числі, також і за зовнішню політику. Його посада, порівняна за сучасними мірками з посадою глави уряду — прем’єр-міністра — позначається в документах того часу як «великий його (хана) ага, шляхетний міністр, прехвальний радник, повноважний довірений» та «великий візир, благородний міністр, прехвальний радник». Навіть за багато років після його смерті державні діячі Кримського ханату, розмірковуючи над якимось політичним рішенням, примовляли: «Сефер Гази ага так ось чинив». Саме він став головним радником хана з усіх українських питань.
Вже у другій половині січня 1648 року гетьман надіслав до Бахчисарая посольство на чолі з полковником Яцьком Клишею з проханням допомогти у війні проти польських магнатів. Хан спочатку відмовився, але потім передумав, пообіцявши продовжити переговори за умови, що Богдан Хмельницький зможе вплинути на донських козаків й утримати їх від нападів на Крим. Справді, і тоді, й пізніше проти домовленостей Богдана Хмельницького з Іслямом ІІІ Ґераєм діяв той чинник, що, крім козаків дніпровських, які дотримувалися умов договору з кримськими татарами, існували ватаги інших козаків, що гніздилися, зокрема, на Дону. Вони продовжували здійснювати грабіжницькі експедиції у володіння кримського хана.
У середині лютого 1648 року гетьман відправив до Криму нове посольство, яке зрештою змогло переконати хана укласти договір про союз Війська Запорозького та Кримського ханату. Умови підписаної у березні 1648 року угоди передбачали взаємну військову допомогу, заборону кримським татарам нападати на українські землі та захоплювати невільників, оплату допомоги кримськотатарського війська частиною трофеїв, продовольством та фуражем. Згідно з досягнутими домовленостями військові трофеї ділилися так: всі полонені діставались кримським татарам, захоплених коней ділили порівну, а майно, насамперед військове спорядження — рушниці, гармати, порох тощо — діставалося козакам. Кримськотатарський чиновник і літописець XVII століття Сенаї Мехмед Гаджі писав з приводу налагодження кримськотатарсько-українських відносин:
І тоді цей Мельниска (Богдан Хмельницький. — Авт.), людина розумна і богатир безстрашний, що викинув із серця колишню ворожість до [нашої] віри (ісламу. — Авт.), не маючи жодного виходу, окрім як звернутися з проханням про допомогу, надіслав своїх повноважних послів, і ті, виконавши церемоніал покірності, поскаржилися на свою слабкість і на утиски з боку ляхів, а оскільки, згідно зі звичаями Чингізовими тим, хто звернувся по допомогу, прощається їхня колишня ворожнеча і провина, то [хан] наказав прикрити всі минулі образи подолом прощення. … у відповідь на їхнє прохання відправили на допомогу кількох емірів татар-гонителів ворогів, призначивши над ними сераскером і сердаром згаданого коменданта фортеці Ферахкерман Тугай бека…
У середині квітня 1648 року Богдан Хмельницький разом зі своїм сином Тимошем та кількома представниками козацької старшини особисто прибув до Бахчисарая, щоб просити в хана військової допомоги у війні проти поляків. Виступаючи перед ханом та його сановниками кримськотатарською мовою, яку він добре знав, гетьман обіцяв хану вірний союз та дружбу козаків в обмін на військову допомогу проти спільного ворога — короля польського. Після наради Іслям ІІІ Ґерай прийняв пропозицію, змусивши Богдана Хмельницького присягнути на своїй шаблі та залишити в почесних заручниках при ханському дворі свого сина. Гетьман справив на хана дуже сприятливе враження, «справжнім левом» і «безстрашним богатирем» називає його в «Історії хана Ісляма ІІІ Ґерая» Сенаї Мехмед Гаджі.
Невдовзі після переговорів до козаків приєднався потужний кримськотатарський загін на чолі з Тугай-беєм, комендантом фортеці Феррах-Керман — важливого укріплення, що охороняло Перекопський перешийок між материком і Кримським півостровом з материком. З’єднавшись із козацьким військом, кримські татари допомогли українцям здобути низку визначних перемог. Першими з них стали тріумфи під Жовтими Водами та Корсунем наприкінці квітня — у травні 1648 року. Вагому роль в обох битвах відіграла кримськотатарська кіннота, що назавжди скріпило бойове побратимство українських козаків та кримських татар.
Яскравим утіленням міцної українсько-кримськотатарської дружби, народженої Бахчисарайським мирним договором 1648 року, стали взаємини Тугай-бея та Богдана Хмельницького. Між цими двома воєначальниками та політиками виникла глибока приязнь, вони побраталися і зберігали найкращі почуття один до одного до самої смерті. Під час переговорів з польськими королівськими комісарами в Переяславі в лютому 1649 року Богдан Хмельницький так пафосно і водночас щиро говорив про Тугай-бея: «…Мій брат, моя душа, єдиний сокіл у світі, готовий зробити для мене все, що я захочу. Вічна з ним наша козацька приязнь, яку весь світ не розірве».
