Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Коли зранку 24 лютого 2022 року його розбудив телефонний дзвінок, а у слухавці він почув мамин голос та слово «війна», звичайний комірник складу запасних частин гірничого обладнання Максим не зразу повірив у те, що розпочалося широкомасштабне вторгнення. У 21 сторіччі оголосити війну може тільки людина не сповна розуму.
— Після дзвінка мами я включив телевізор та побачив підтвердження її слів у новинах, — розповідає чоловік. — Дружина розпочала трохи панікувати, але я її заспокоїв та сказав збирати речі, щоб переїхати у безпечне місце — до батьків. Після того, як відвіз дружину і дітей, я повернувся у Кременчук та вирушив до себе на роботу, але ще дорогою у місто вирішив — моє очікування дзвінка з ТЦК та СП, про який мені сказали, коли ставили на облік ще у 2015 році, закінчилося — я йду захищати Батьківщину.
Наступного дня Максима, який відпочивав після нічної зміни, збудив звук двигунів реактивних літаків, що пролетіли десь поруч.
— Почувши рев двигунів, я одразу вийшов на балкон та побачив, як один літак намагається наздогнати інший, — пригадує військовий. — Мабуть, це наш літак наздоганяв ворожий, бо згодом у новинах з’явилася інформація про збиття ворожого літака неподалік Кременчука.
Чоловік зв’язався з родиною та по відеозв’язку привітав свою молодшу доньку з її першим днем народження, а вже зранку 26 лютого прийшов у військкомат, де йому запропонували обрати місце служби (артилерія або танки. — Авт.). Враховуючи набутий під час строкової служби досвід номера обслуги РСЗВ «Ураган», він обрав артилерію. Перші кілька місяців він разом з побратимами займалися ремонтом і обслуговуванням наявної техніки, а також бойовим злагодженням артилерійських розрахунків. На початку червня їм повідомили, що частину будуть переозброювати, сформували навчальний підрозділ та відправили його у Велику Британію.
— Це був перший у моєму житті виїзд за кордон. Вражало все — від охайних газонів і будиночків й до підтримки британців, які були дуже щирими й відкритими. У нас на базі на флагштоках навіть український і британський прапори майоріли поруч, — підкреслює Максим. — Британські військові ставилися до нас з повагою і старалися максимально передати нам свій досвід та знання. Намагаючись краще опанувати нову техніку, ми іноді залишалися на навчальних майданчиках після занять й так само з нами залишалися британці, хоча спокійно могли йти додому.
Навчання у Великій Британії тривали близько місяця і за цей час українські військові опанували реактивну систему залпового вогню М270 MLRS на всі сто відсотків.
— Повертаючись з Великої Британії, нам кортіло швидше застосувати набуті навички на практиці, – наголошує чоловік. – Першою ціллю мого розрахунку стала група ворожої піхоти, яку ми успішно знищили. Скажу відверто – жодного жалю до ворогів у нас немає. Після усіх звірств, що вони вчинили та вчиняють проти мирного населення України, швидка смерть для них це дуже мало.
Загалом бойова машина, якою зараз командує Максим, випустила по ворогу вже більше ніж 800 ракет та має на своєму рахунку близько 200 різноманітних цілей, серед яких командні пункти, склади боєприпасів та скупчення ворожої техніки й особового складу. Ворог полює на українські MLRS. Попри дуже високу мобільність та швидкість підготовки до вогню, іноді доводиться виходити з вогневих позицій під ворожим обстрілом. Зі слів військового, росіяни обіцяють своїм солдатам звання героя росії за підтверджене знищення іноземних РСЗВ.
— Для мене особисто перемогою буде день, коли я у звільненому Криму приїду на MLRS на пляж та скупаюся разом зі своїм екіпажем у Чорному морі. Сподіваємося, що це буде вже влітку — усміхається Максим.
Фото автора
