Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Випускник 2021 року Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба льотчик-штурман вертольота Мі-8 окремої бригади армійської авіації Петро, попри свій молодий вік, здійснив уже понад пів сотні бойових вильотів для завдання вогневого ураження ворогу. Якщо ж сюди додати роботу щодо доправлення різноманітних вантажів та інші специфічні завдання, цю цифру спокійно можна помножити на два.
— Так збіглося, що 23 лютого 2022 року я був на бойовому чергуванні, тож коли зранку 24 лютого пролунав сигнал бойової тривоги, я вже був до цього готовий. За командою ми підняли свої борти й полетіли у визначені райони, щоб вивести їх з-під ворожого удару, — пригадує ті події військовий льотчик. — Десь за півтори-дві години після цього росіяни здійснили ракетний обстріл нашого летовища ракетами «Калібр». Завдяки вчасному маневру жодний вертоліт нашої бригади не постраждав, тож 27 лютого ми вже розпочали виконувати бойові завдання на Київському напрямку.
Хлопець каже, що до широкомасштабного вторгнення вони готувалися, але не думали, що противник розпочне наступ одразу з багатьох напрямків. Того часу у військових вертолітників була трохи інша тактика бойової роботи, але, як з’ясувалося, її було треба терміново міняти, щоб уникнути втрат.
— Починаючи з 2015 року, армійська авіація не використовувалася для завдання вогневих ударів, тож на початку вторгнення ми виконували бойові стрільби за класичною схемою — з горизонтального польоту, — розповідає Петро. — Після перших втрат стало зрозуміло, що специфіка бойових дій дуже змінилася, тож цю схему треба терміново міняти. Враховуючи, що вертольоти озброєні некерованими ракетами класу повітря-земля з невеличкою дальністю пуску, ми розпочали відточувати навички завдання вогневих ударів з кабрування, щоб уникнути входження в зону ураження зенітно-ракетних засобів ворога.
Тактика кабрування — до точки пуску літальний апарат летить на критично малих висотах, щоб не бути поміченим ворожими радіолокаційними станціями. Перед пуском для збільшення дальності польоту некерованих ракет літальний апарат різко підіймає ніс і завдає удару по навісній траєкторії.
— Зараз ми постійно вдосконалюємо свою тактику застосування. Новою загрозою стали ворожі винищувачі, — наголошує військовий. — росіяни використовують винищувачі для прикриття своїх військ. Ми вважаємо, що це відповідь на ефективну роботу нашої авіації. Їхня тактика — це перебування в повітрі на відстанях недосяжних для нашої армійської ППО. Вони літають по колу та в будь-який момент готові здійснити пуск ракет класу повітря-повітря, якщо ми допустимо помилку й зайдемо в зону досяжності їхньої зброї.
Про свою машину хлопець каже, що Мі-8 дуже гарний вертоліт, також у них на озброєнні є передані західними партнерами Мі-17, що є копією Мі-8, проте мають сучасніше обладнання, але їхнє основне призначення — це перевезення вантажів та особового складу. Для здійснення вогневого враження та транспортування особового складу, на його думку, було б дуже непогано отримати від західних партнерів бойові вертольоти, як-от: AH-64 «Апач» або UH-60 Black Hawk.
— Зараз багато українських військових проходять навчання за кордоном та опановують сучасну бойову техніку. Здебільшого вони витрачають на це близько місяця часу, але щоб перенавчити бойового пілота на новий літальний апарат, потрібно не менше ніж пів року, — наголошує Тарас. — Перевагою західних бойових вертольотів є можливість використовувати керовані ракети повітря-поверхня. Такі ракети дають можливість стріляти саме по цілях, а не площах, як у випадку з некерованими ракетами та мають більшу дальність.
На думку пілота, його екіпаж використовує наявну техніку максимально ефективно, бо мають відповідний бойовий досвід, але всі мріють освоїти більш сучасні бойові машини, щоб нищити ворога ще потужніше.
Фото автора
