Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Військова із позивним «Лейла» – оператор квадракоптера в команді аеророзвідників групи К2.
До військового підрозділу прийшла у вересні минулого року. Відтоді не полишає передової – сучасна війна вимагає постійної присутності «очей» у небі. Основне завдання операторів БПЛА малого радіусу дії – це своєчасне виявлення висування ворожої піхоти та техніки в бік позицій українських захисників, передача координат для завдавання вогневого ураження та коригування вогню артилерії. Також це спостереження, розвідка і дорозвідка цілей, підтримка і координація дій штурмових груп, завдавання точкових ударів по ворогу шляхом скидання гранат та мін.
Для того, щоб все це стало її багатомісячною фронтовою роботою у режимі 24/7,«Лейла» витратила пів року.
«Насправді війна для мене не почалася 24 лютого, я з 2014 року була волонтером для декількох підрозділів. Також була волонтером у центрі підтримки аеророзвідки. У січні стало зрозуміло, що вторгнення буде, тоді зібрала баул – на день коли «почнеться».
24 лютого з друзями прийшли до територіального центру комплектування та соцпідтримки. Про якийсь конкретний підрозділ не йшлося. Прийшла як стрілець – не хотіла бути бойовим медиком, а іншого військового фаху в мене немає. Оскільки я працювала в ІТ, штабна робота також не приваблювала, хотіла на бойову посаду. Мобілізуватися намагалася разів десять, але з різних причин не склалося… Нарешті пройшла співбесіду у бригаду імені гетьмана Івана Мазепи», – говорить дівчина.
До війни «Лейла» багато років працювала в ІТ-сфері на іноземну компанію – керувала інженерним відділом, що займався безпекою даних. Захоплювалась альпінізмом і скелелазінням, а також мотоспортом у дисципліні ендуро – це змагання з подолання маршрутів зі складним рельєфом на спеціально підготованих мотоциклах.
Говорить, що її захоплення активним і спортивним дозвіллям у деякій мірі допомогли адаптуватися до умов війни – адекватно реагувати на різні ситуації.
«Важливо зберігати витримку і розуміння того, що відбувається. Це точно не гонитва за адреналіном – коли ти їдеш на мотоциклі, то робиш це заради задоволення, а тут потрібно завжди зберігати холодну голову і якісно робити свою роботу», – говорить «Лейла».
На запитання про поширену тезу, що жінкам-військовослужбовцям на війні важче ніж чоловікам, та й буцім-то це «не жіноча» справа – «Лейла» відповідає, що на війні важко всім: і жінкам, і чоловікам. На її думку, не важливо, хто саме захищає свою країну – чоловік чи жінка, головне, щоб військовослужбовець був компетентний і спроможний виконувати поставлені завдання.
Що б хотіла зробити після перемоги над ворогом, Лейла не знає, не думала про це. Жартома говорить, що присвятила би себе на місяць «неробленню нічого».
Впевнений, що людина, яка свідомо залишила свій звичний і комфортний простір, і зі зброєю в руках рішуче захищає саму можливість ідеї його подальшого вільного існування, що робити із відвойованим світом своїх прагнень та можливостей – розбереться обов’язково.
