Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
У 2014 році Максим пішов добровольцем на війну, пройшовши тоді чимало запеклих боїв. З початком широкомасштабного вторгнення зрозумів, що його обов’язок не виконано, тому вступив до 120-ї бригади Територіальної оборони Збройних Сил України.
— Коли у 2022-му ми з підрозділом вперше їхали на ротацію, то в мене було відчуття дежавю. Думав, що вже проходив це все і усвідомлював, що на мене чекає. Але, коли ми заїхали на наші позиції, то зрозумів, що це — зовсім інша війна. Тепер противник здійснює набагато більше обстрілів, застосовує майже усю можливу важку зброю, авіацію, фосфорні та касетні снаряди, хімічну зброю… Для мене і моїх побратимів зараз найголовніше — вірити в себе, в Бога і у фортуну, — розповідає військовослужбовець Максим.
Зі слів захисника, на все життя він запам’ятав, як вони окопувалися під ворожими обстрілами. Тоді позиції підрозділу знаходилися за п’ять кілометрів від противника…
— Ворог помітив нас і почав обстрілювати наші позиції з танків та артилерії. Земля була дуже твердою та сухою, але ми швидко вкопувалися і змогли вистояти. Кілька разів підрозділи рф намагалися йти на штурм, але наша артилерія зупиняла ворога. Пізніше наш підрозділ пішов вперед і гнав окупантів із Харківщини, — згадує захисник.
Нині підрозділ Максима прикриває північний кордон нашої країни. Військовослужбовці укріплюють лінію оборони та обладнують бойові позиції на випадок, якщо ворог знову вирішить наступати.
— рашисти вже заходили сюди, але наші побратими прогнали їх з української землі. Тут і досі знаходиться багато решток ворожої техніки. Якщо вони знову собі напридумують «Кієв за трі дня», то ми відправимо їх вслід за «рускім воєнним кораблем», — додав Максим.
Фото бригади Територіальної оборони ЗСУ
