Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Командир стрілецького взводу окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ лейтенант Роман Яріш на початок широкомасштабного вторгнення рф в Україну не мав жодного бойового досвіду. Майже двадцять років тому, у 2004 році, чоловік закінчив військову кафедру та отримав звання молодшого лейтенанта запасу. До 24 лютого 2022 року він встиг пройти певні щаблі кар’єрного зростання, але не у війську, а на Микулинецькій броварні — від вантажника до керівника відділу збуту.
— Про вторгнення рашистів в Україну я дізнався 24 лютого, коли приїхав на роботу, а вже після обіду був у тернопільському військкоматі. Там була величезна черга, тож потрапити до лав окремої бригади територіальної оборони зміг лише наступного дня, — розповідає Роман. — Протягом тижня ми перезнайомилися з хлопцями та почали проситися якнайшвидше потрапити на фронт. Наші прохання почули, і вже 10 березня я з групою хлопців опинився за Полтавою на Сумському напрямку.
На цьому напрямку хлопці перебували близько двох з половиною місяців, бо була небезпека ворожого наступу на Полтаву із Сумщини. На щастя, цього не сталося, і їх повернули назад у Тернопіль. Після повернення Роман ще певний час виконував завдання в тилу, а з жовтня 2022 року перебуває на передових позиціях на Харківщині.
— Стрілецькі підрозділи територіальної оборони — це легка піхота. Після прибуття на фронт зрозумів, що для того, щоб краще тримати позиції, ми маємо бути добре обізнані в діях ворога, — наголошує чоловік. — Також хотів завдати ворогу якомога більше шкоди, щоб наблизити нашу перемогу, тому опанував фах оператора БПЛА. За допомогою волонтерів ми придбали дрон, до якого докупив та модернізував системи скидання для пострілів від АГС-17.
Використання коптера, якій здатний скидати на голови ворога «вибухові подарунки», вже двічі допомагало військовим відбивати масовані атаки росіян.
— Перший випадок успішного використання дрона був, коли росіяни групою близько 40 осіб намагалися штурмувати позиції сусіднього взводу. Я кілька разів підіймав коптер та скидав гранати. Він добре їх налякав, а вогонь побратимів довершив справу — й рашисти відступили. Подібна ситуація нещодавно склалася й на позиціях мого взводу. Ворожа група в кількості близько 20 осіб намагалася вибити нас із наших позицій. Я підняв дрон та маю відео, де підтверджено ураження двох росіян, один з яких від завданих ран згодом помер, — пригадує Роман. — Сучасна війна дуже відрізняється від звичного ведення бойових дій. Не обов’язково бігти в атаку на ворога. Є багато інших способів завдати йому ураження, не наражаючи своє життя на небезпеку.
Вдома на Романа чекають дружина і двоє дітей, та він каже, що його совість не дозволила б не взяти до рук зброю.
— На війні мені, як і багатьом, морально та фізично важко, але совість моя спокійна, бо роблю все, на що здатен для нашої перемоги, — підкреслює офіцер. — Особисто для мене перемога — це звільнення всіх наших земель та вихід на кордони 1991 року. Окреме бажання — це повний розпад росії, бо, як свідчить історія, вони і самі не живуть, і нам не дають нормально жити. Я хочу, щоб загроза нападу росії більше ніколи не стосувалася нашої держави, а мої діти — щоб жили у вільній та незалежній країні.
Фото автора
