Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Цивілізований світ укотре відкриває для себе вузьколобе ставлення народонаселення росії до довкілля, проте українці й мешканці інших країн, що межують з ними, відчувають його на собі століттями. Десятки поколінь наших заклятих «сусідів» плекають безліч параноїдальних ідей про свою винятковість, особливу місію, переваги над іншими народами, світову змову проти росії, знищення російського православ’я тощо.
Патологічне прагнення нав’язувати свою думку світовій спільноті та порушення міжнародних угод печерними методами — незмінні. Годі й казати про традиційну жорстокість, пихатість та недолугість росіян. Вірус «руского міра» настільки заразний, що навіть поневолені народи, які залишились під каблуком «старшого брата», заразились ним.
Однак навіть у такій «кунсткамері народів» є окремі громадяни, які намагаються хоч якось продемонструвати своїм землякам хибність державної ідеї «громадянського суспільства» та напрямок його розвитку. Проте й саме сприйняття терміну «громадянське суспільство» у російській федерації є абсурдним.
Яніна Болдирєва одна з них. Художниця з новосибірська декілька років тому започаткувала проєкт «Березові люди». На її світлинах зображені люди, які дуже схожі на сьогоднішніх росіян та їхніх пращурів. Вони маломобільні, покірні, зовнішній світ бачать крізь екран пропагандистського телебачення, шанують предків і готові гинути на будь-якій війні, розв’язаній керівництвом.
Свій фотопроєкт художниця створила у вигляді монографії вигаданого антрополога Олени Добровольської, яку видав неіснуючий Інститут новітньої антропології та етнології. Широкому загалу демонструється світ фантастичних істот, який географічно розташований там, де і сучасна росія.
З розділу «Етнографія» монографії Олени Добровольської «Березові люди»: «Біологічно березові люди є гібридом Homo sapiens і беріз. Вони ростуть і розмножуються, як берези, але при цьому їх можна назвати людьми, оскільки у них є розум, мова, робота, іпотека й душа.
Вивчивши міфологію, побут та звички цього народу, я зробила висновок, що березові люди є нащадками аборигенів, які населяли росію. Ба більше, я дійшла думки, що ядром ментальності березової людини є покора долі, любов до коріння, гордість за свою країну та стійка віра у свою унікальність. Це дає підстави вважати, що в росіян та березових людей був один спільний предок».
Перші фото, які стали частиною проєкту, художниця почала створювати у 2020 році. Згодом, після початку широкомасштабної агресії росії проти України, художниця не припинила свою роботу. Проте їй довелося набирати нову команду, оскільки деякі її моделі покинули країну, інші вирішили не брати участі в подібних фотосесіях, адже це стало небезпечним.
На її світлинах зображені солдати в березовому гаю та вдови; усюдисущі телевізори, на яких тримається вся система «березового світу»; людина, яка зрослася з телевізором.
Серед її робіт є й документальні знімки. Зокрема паркан у місті в новосибірській області. Багато хто фарбує стіни та паркани «під берізку». Така народна забава. Крім того, паркан — один із ключових символів країни березових людей.
З розділу «Організація суспільства»: «Передусім березових людей вирізняє укоріненість і неможливість залишити землю, на якій вони народилися. Багато хто не виїжджав за межі свого ареалу навіть як пиломатеріал. Їхні контакти із зовнішнім світом обмежені, що ускладнює міжкультурний обмін із сусідніми популяціями. Два способи їхньої взаємодії із зовнішнім світом — це телебачення та паркани.
Телебачення виконує освітньо-розважальну функцію: воно розповідає про головні події за межами країни березових людей, повідомляє рішення березового уряду та транслює регулярні концерти, які служать громадським ритуалом.
Паркан — це своєрідний засіб комунікації, не властивий жодній іншій формі життя. За парканом перебувають вороги березового народу. По тому, як уряд перебудовує паркани, за їхніми розмірами, протяжністю, розташуванням та переміщенням, жителі країни отримують інформацію про те, наскільки близько до них і в якому напрямку розташовані вороги».
Також на фото художниці відображено меморіальні моменти життя. Наприклад, берези на новосибірському цвинтарі, бо цвинтарна береза — вічна супутниця людини того регіону. Вішати вінки на берези — звичайна практика. Або береза в новосибірському військовому сквері, на місці якого колись розташовувався цвинтар. Дотепер люди вирізають на деревах роки смерті, імена чи ініціали своїх рідних, похованих тут.
З розділу «Міфологія та релігія»:
«Складні суворі умови життя, неможливість вплинути на свою долю й повну довіру уряду породили в суспільстві культ смерті, де жертвопринесення — норма, а померти за батьківщину, як колоди для паркану, — найвище благо. Тому березові люди позитивно ставляться до перспективи власної кончини, особливо якщо вона послужить державі.
Ця обставина робить цивілізацію березових людей стійкою та життєздатною».
Людина в березовому світі — витратний матеріал. Людина є мішенню, яка постійно експортується, і водночас інструментом. Як результат: скалічені солдати, яким держава дає лише «скрєпні» милиці; червоні ріки по яких пливуть трупи беріз.
З розділу «Війни березових людей»:
Війна — одне з ключових понять для березового народу. В основі світогляду березових людей лежить оповідь про велику священну війну. Предків-воїнів, які виграли її, шанують як святих.
Поважне ставлення березової людини до війни найкраще відбивається у фольклорі. У дитячих садках і школах березові люди розучують військово-патріотичні «частушкі» та малюють картинки на березово-військову тематику.
Щодо сучасного стану справ, то уряд країни веде війни на регулярній основі. Частина населення за наказом березового уряду вирушає, як колоди на локальні пожежі. Іноді уряд самостійно ініціює березорубку, якщо його сусіди перешкоджають переміщенню парканів та експансії«.
Про цей знімок в одному з інтерв’ю Яніна сказала:
— На розтяжці вигаданий текст. На знімку немає реальних символів, які використовує російська пропаганда. Для мене це було принципово. Все-таки проєкт про вигаданий, сконструйований світ. Я задумувала знімок як пародію, що підсвічує абсурдність і безумство того, що відбувається. Мій знайомий розмістив фотографію в соцмережах, зробив гумористичний підпис, і деякі користувачі прийняли цей знімок за документальний. Несподівано для мене фотографія злилася з реальністю. Вчора чи позавчора я побачила справжні фотографії школярів із розфарбованими під єнотів обличчями (різновид маскувальної розмальовки, який використовують військові. — Ред.) і подумала: «Боже, який сюрреалізм! Вони переплюнули все, що я могла б придумати».
Яніна Болдирєва за фахом художник-монументаліст. Поєднує роботу в проєктній фотографії, стріт-арті та паблік-арті (муралізм). Займається створенням фотокниг, станковою графікою, відеоартом, інсталяцією. Разом з однодумцями курирує різні артпроєкти, є постійною учасницею міжнародних фестивалів.
Проєкт є досить сміливим, оскільки повною мірою відображає викривлену дійсність на території росії. Проте потрібно затямити, що росія та її народонаселення, тобто «березові люди», це завжди росія та росіяни, незалежно від форми державного устрою. І ті одиниці, які усвідомлюють весь крах ситуації, це лише одиниці на тлі мільйонів, які є, по суті, винятком, а не реактивною частиною.
Фото з відкритих джерел
