До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
З Героєм України полковником Павлом Федосенко, комбригом Окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка зустрічаємось на командному пункті. Інтерв’ю пишемо, постійно перериваючись на телефонні дзвінки та радіорозмови — тривають доповіді вищому керівництву та області щодо ситуації на ділянці оборони бригади, в одному з підрозділів точиться бій з окупантами: обстановку офіцер тримає під жорстким контролем та віддає необхідні вказівки…
— Павло Юрійович, бригада під вашим командуванням першою зустріла російських окупантів на Харківщині й надалі обороняла обласний центр. Оглядаючись на події річної давнини, пригадайте, які настрої були серед особового складу? Про що думали Ви напередодні широкомасштабного вторгнення?
— Ви ж розумієте, 90 відсотків моїх людей — це жителі Харківської області, за нашими спинами залишилися наші родини. Ми мусили їх захистити! Паніки ніякої не було, навпаки — панувала повна зосередженість. З перших годин ми були готові до відсічі відкритої російської агресії — особовий склад був у повній бойовій готовності, перебував на бойових позиціях у районах зосередження. Тому вже в перші години Великої війни кожен мій підлеглий надав адекватну відповідь противнику. Було організоване загальне керівництво: був постійний зв’язок з підрозділами, кожен командир батальйону, кожен військовослужбовець, знав, що він повинен робити.
— Пане полковнику, а що спало на думку Вам, коли дізнались, що росіяни таки перетнули кордон та пішли відкритою війною?
— Переживав за рідних… Відчув весь тягар відповідальності за особовий склад, оскільки розумів, що багато хто не повернеться з поля бою. Переживав, щоб бійці встояли, втрималися, не дали противнику обійти нашу оборону з флангів, просунутися вглиб України.
— Розкажіть про перші години широкомасштабного вторгнення. Як діяли підрозділи бригади? Яку тактику обрав противник?
— 24 лютого 2022 року ворог завдав масованого авіаційного та ракетного удару по території нашої частини — по складах, підрозділах, аеродрому в Чугуєві, наземні його підрозділи перетнули державний кордон України та рухався вглиб колонами.
У документах, які потрапили нам в руки, було поетапно розписано: зайти, захопити населений пункт, закріпитися, обійти Харків.
Я зібрав керівний склад на командному пункті, вислухав доповіді командирів батальйонів. Своєю чергою доповів про обстановку вищому керівництву та отримав команду відкрити вогонь по окупантах на ураження, тримати оборону зайнятих позицій, втримати аеродром у Чугуєві, аби запобігти висадці повітряного десанту. Перші два дні вели бої на цих напрямках — ми сформували мобільно-вогневі групи, які маневрували між колонами противника та завдавали зі всіх боків вогневого ураження, знищуючи ворожу броньовану техніку. росіяни не очікували такої «зустрічі», розгубилися, тому втратили керівництво підрозділами. Вони дійсно очікували, що ніякого спротиву тут не зустрінуть. У документах, які потрапили нам в руки, було поетапно розписано: зайти, захопити населений пункт, закріпитися, обійти Харків. Далі мова йшла вже про те, щоб росгвардія, яка йшла за основними бойовими підрозділами, розігнала купку незадоволених та навела громадський порядок у місті. Так, розігнали — на концерті у кобзона: ми знищили колону цього підрозділу в кількості сорока машин в Кутузівці. Вони везли з собою службових собак, спецзасоби, парадну форму…
Згодом я отримав команду закріпитися на вигідних рубежах та висотах навколо Харкова. В ніч на 28 лютого вийшли на околиці міста та організували його оборону. Увійшли у взаємодію з керівництвом Сил оборони Харкова, які тримали внутрішнє коло оборони міста, нашим завданням стало тримати зовнішній периметр та, за можливості, відсувати ворога від міста. Один з підрозділів своїм рішенням я залишив на напрямку Чугуєв — Коробочкине — Малинівка. Аби не дати можливості противнику обійти нас з правого боку, декілька підрозділів бригади організували оборону на Київській трасі з боку Пісочина.
— Знаю, що перший населений пункт, який був звільнений підрозділами бригади на Харківщині, стала Мала Рогань. Як це було?
— У березні, після того, як відбили атаки росіян на місто, ми виставили на всіх небезпечних напрямках протитанкові засоби, засоби ППО, було ухвалено рішення просуватися вперед. Малу Рогань звільняли у складі штурмових підрозділів 1-го механізованого батальйону із залученням добровольчих підрозділів, Національної поліції, Національної гвардії. З боями з двох напрямків — з Харкова та Чугуєва зайшли до селища, вибили противника у складі двополкової бригади та, не зупиняючись, почали просування на Вільхівку, Сороківку, дійшли до Малого Веселого. Закріпилися на тих напрямках, перегрупувалися, та у складі 3-го батальйону пішли вже у напрямку Великої Бабки, Старого Салтова, Рубіжного, Тернової. Так дійшли практично до державного кордону України. На все це у нас пішло близько місяця.
— Як поводився ворог?
— Він просто тікав, не чинячи особливого опору.
— Які населені пункти були звільнені надалі?
— Малими силами спільно з підрозділами ТрО, Нацгвардії та ДФТГ почали контрнаступ на напрямку Циркунів, Великих Проходів. Три рази планували операцію зі звільнення Кутузівки. Тоді вже було важко, оскільки підрозділи були виснажені. Закріпитися вийшло лише з четвертого разу. Після цього з лівого флангу Циркунів силами 22-го окремого мотопіхотного батальйону просунулися у напрямку Руських Тишок та взяли у півкільце противника, який був вимушений під нашим натиском відійти зі своїх позицій. Потім оборону на цій ділянці передали тероборонцям та правоохоронцям та почали готувати операцію зі звільнення територій у напрямку в бік Шевченкового.
— Яка була роль бригади імені кошового отамана Івана Сірка в контрнаступі на Харківщині у вересні 2022 року?
— Разом із десантно-штурмовими бригадами ми знаходилися на напрямку головного удару. Стояло завдання на максимальній швидкості просуватися вперед та сковувати на собі сили противника, не даючи йому зайняти оборону та, відповідно, надати можливість сусіднім підрозділам справа та зліва закріплятися на рубежах.
— росіяни знову втікали?
— Спочатку намагалися чинити якийсь опір, потім, коли зрозуміли, що ці намагання марні, що їх обходять з усіх сторін — операція була надзвичайно грамотно спланована, все кидали та бігли або здавалися в полон.
— Багато таких було?
— Більше ніж дві сотні…
— А яка кількість ворожих сил протистояла нашим підрозділам, залученим у контрнаступі?
— Точно сказати не можу… Приблизно один до трьох…
— росіяни під час нашого контрнаступу забезпечили вас технікою в рамках «російського ленд-лізу»?
— Звісно, але кількість трофейної техніки називати не буду. Багато чого ми вимушені були знищити. З впевненістю можу сказати, що число спаленої нами техніки перевалило за дві тисячі одиниць.
— Можливо, поділитися прикладами успішно проведених операцій, які обов’язково увійдуть в підручники історії України, по яких будуть навчати майбутніх комбатантів…
— Контрнаступальна операція зі звільнення Харківської області, проведена у вересні минулого року, вже увійшла в історію! Це єдина армійська операція з часів Другої світової війни, яка була проведена не однією бригадою або батальйонно-тактичною групою, а силами армійського корпусу, та завершилася для нас із мінімальними втратами.
— У березні минулого року Президент відзначив Вас званням «Герой України». Що Ви тоді відчували?
— На той момент нічого не відчув — не до цього було. Головним було завдання втримати Харківський регіон. А вже за пару місяців, коли викликали до столиці на нагородження, відчув гордість за особовий склад. Це не моя заслуга, це заслуга бригади, моїх людей. Кожен з них, зокрема і ті, хто вже не з нами, Герої!
— Наразі ворог змінив тактику ведення бою? Врахував помилки, які були допущені на початку широкомасштабного вторгнення?
— Колонами вже припинили пересуватися! Так же, як і стали боятися залітати літаками.
— Яка обстановка на ділянці відповідальності Окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка?
— Складна, але повністю контрольована. Втримаємося! Все буде добре! Ми постійно аналізуємо зміни у тактиці росіян як на нашому напрямку, так і на інших ділянках фронту, робимо висновки та вчасно реагуємо на будь-які зміни.
— Павло Юрійович, що для Вас важливо як для командира?
— Зберегти життя особового складу. Техніку ми відвоюємо у ворога, боєприпаси знайдемо, а ось людські життя не повернеш.
— Через наш сайт у Вас є можливість звернутися до нашої української аудиторії…
— Ми мусимо об’єднатися та триматися, як би складно не було! Перемога буде за нами! Збройні Сили України і, зокрема, моя бригада зробить для цього все можливе і неможливе!
— А є що сказати окупантам?
— З цими покидьками буде говорити наша зброя!
— Павло Юрійовичу, дякую за розмову!
Фото автора
