«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
Цю тендітну дівчину звати Лілія. Вона рятує своїх бойових побратимів. Щоденно, ризикуючи висланим життям, дівчина допомагає пораненим військовим, яких евакуйовує з передових рубежів.
Свого часу Лілія здобула медичну освіту. Пізніше закінчила навчання на військовій кафедрі. Завдяки наполегливості змогла опанувати три медичні спеціальності.
У перші дні широкомасштабного вторгнення дівчина разом з однодумцями організувала пункт прийому поранених воїнів у Києві. Пізніше змушена була переїхати на Тернопільщину, де займалася волонтерством. Через кілька місяців повернулася назад до Києва, аби потрапити в медичний підрозділ.
— Я розуміла, що мої знання з медицини необхідні там, де тривають бойові дії. Ба більше, за плечима була військова кафедра, де навчили військових азів, — розповідає Лілія. — Тож, не роздумуючи, повернулася до Києва та пішла в госпітальєри. А вже у червні підписала контракт із ЗСУ та підсилила одну з бойових бригад на Донеччині.
Зараз дівчина проходить службу в одній з окремих єгерських бригад на посаді лікаря евакуаційного відділення. Її підрозділ перебуває неподалік передових рубежів на Донеччині.
— Спочатку було важко звикнути до сильних навантажень. Часто доводилося працювати без сну та відпочинку. Особливо коли на фронті погіршувалася ситуація і постійно тривали ворожі спроби штурму, — говорить медик.
Разом з Лілією в евакуаційній бригаді водій та фельдшер. На їхній «швидкій» немає жодного вцілілого елемента кузова: з кожного боку кульові та осколкові отвори від ворожих влучань. Всі вони отримані під час медевакуації поранених побратимів. За день таких виїздів може бути з десяток. Усе залежить від ситуації на передовій.
— Був випадок, коли рашисти розпочали штурмові дії. Ми чекали, коли закінчиться їхній обстріл, аби дістатися стабілізаційного пункту. Спочатку мали забрати одного пораненого, але за чотири години обстрілу їх стало в рази більше, пригадує медик у погонах. — Дякувати Богу, хлопці відбили атаку і ми змогли до них доїхати. В той день ми вивезли близько 40 поранених.
Крім того, Лілії доводиться оглядати тіла загиблих українських захисників, встановлювати причина їхньої загибелі. За її словами, це один з найважчих елементів роботи військового лікаря.
— Багато хто вважає, що лікарі бачили майже все, а тому черстві та без емоцій. Це не правда! Важко навіть уявити, з чим нам доводиться мати справу кожного дня. Скільки болю ми бачимо. І це все пропускаємо через себе, — зазначає Лілія. — На цій війні ми втратили багатьох друзів, бойових побратимів. Від цього наша мотивація перемогти рашистів лише стає міцнішою. Будемо боротися, доки жодного окупанта не залишиться в Україні.
Фото автора
