Розгорнуті механізовані штурми з довгими колонами техніки відійшли в минуле — натомість основною ударною силою стали безпілотники. Вже за пів…
Про цих воєнних злочинців — найманців з приватної військової компанії під назвою wagner group — вже є чимало матеріалів у медіа. Все тому, що зазначена організація з незрозумілим статусом стала одним з найпомітніших і найважливіших компонентів російської воєнної кампанії в Україні. ПВК «вагнера» відіграла й відіграє важливу роль у тактиці дій російських підрозділів і стратегічних планах російського командування.
Цей чинник потребує детального вивчення українськими військовими, адже щоб перемогти противника — треба його досконало знати. Офіцери Групи узагальнення досвіду бойових дій ретельно переглянули участь ПВК «вагнера» у воєнних операціях на території України, зокрема під час боїв за Соледар і Бахмут.
Певні узагальнення, зроблені ними, будуть цікаві не лише військовим фахівцям і експертам. Вони розкривають деякі тонкощі воєнної діяльності «вагнерів», показують, як вони насправді воюють і чому російське командування вирішило саме їх застосовувати на окремих напрямках, зокрема на Соледарському та Бахмутському.
Починаючи з середини літа, російське командування в Україні на певних напрямках, де доводиться вести штурмові дії, як головний засіб виконання завдань на полі бою застосовує штурмові загони (ШтЗ). Тобто замість класичних для збройних сил рф батальйонних тактичних груп (БТГр) починають застосовуватись ШтЗ, які відрізняються зменшенням кількості бронетехніки (замість танкової роти в БТГр — танковий взвод у ШтЗ) і збільшенням кількості штурмової піхоти.
Піти на подібні зміни росіян примусили декілька чинників, зокрема й нестача бойової техніки й навченого на ній воювати особового складу. Це привело не лише до використання нового бойового порядку, а й до зміни тактики дій військ на цілих напрямках. Важливу роль почала відігравати саме штурмова піхота, а штурмовий взвод у кількості 12-15 осіб, розбитих на штурмові трійки, став основним елементом бойового порядку штурмового загону.
Зокрема особливістю дій противника на Соледарському та Бахмутському напрямках було широке застосування в бойових діях саме штурмових підрозділів (загонів/взводів/груп) від приватної військової компанії ПВК «вагнер», так званих музиків. До речі, на інших напрямках вони майже не помічалися. За даними британської розвідки, загалом чисельність особового складу ПВК «вагнер» на території Донецької та Луганської областей становила до 50 тисяч осіб. Так ця організація реально стала ключовим компонентом воєнної кампанії російської федерації в Україні.
ПВК «вагнер» («група вагнера», англ. wagner group) — це російське недержавне збройне формування з незрозумілим правовим статусом, створене та підконтрольне російському бізнесмену євгенію пригожину, відомому як «повар путіна». ПВК «вагнер» не значиться ні в силових відомствах, ні в реєстрі юридичних осіб, а її бійці відсутні у формулярних списках особового складу. За даними інтернет-видання The Bell, негласне курування цією організацією здійснює головне розвідувальне управління (ГРУ) генерального штабу російських збройних сил. На думку деяких російських і західних експертів, ПВК «вагнер» насправді є замаскованим підрозділом у структурі міністерства оборони російської федерації, що підпорядковується, зрештою, російському уряду. ПВК «вагнер» має на озброєнні важку техніку, зокрема танки, артилерію, у тому числі 152-мм, міномети 82 та 120-мм, вогнемети типу «Шмель», автоматичні станкові гранатомети (АГС), ударні дрони «Ланцет» та навіть бойові літаки.
ПВК «вагнер» залучалася до бойових дій у Лівії, Центральній Африканській Республіці (ЦАР), Малі, Судані та Сирії. У 2014 році вона брала участь у боях на Луганському напрямку, зокрема біля Луганського аеропорту та в районі міста Дебальцеве. У 2017 році ПВК «вагнер» була внесена до списку санкцій США, де була названа PMC Wagner. У грудні 2021 року Європейський Союз запровадив проти ПВК «вагнера» санкції, звинувативши її в підриві територіальної цілісності та суверенітету України, дестабілізації ситуації в Сирії та Лівії, а також грубих порушеннях прав людини. 8 березня 2022 року після вторгнення росії в Україну проти групи ввела санкції і Японія. ООН та Франція звинувачують найманців «вагнера» у зґвалтуваннях та пограбуваннях у ЦАР. За дії в ЦАР Держдепартамент США надав групі статус організації, яка викликає «особливе занепокоєння».
З липня 2022 року до складу ПВК «вагнер» для участі у війні в Україні почали відкрито вербувати осіб, які відбували покарання у виправних закладах рф. євгеній пригожин особисто відвідував тюрми й колонії, де здійснював вербування ув’язнених. Перевага надавалася засудженим за вбивство, розбій, грабіж, крадіжку, вимагання, «щоб мати можливість не лише спокутувати борг перед батьківщиною, а й віддати його з лишком».
Обов’язковим критерієм для «рекрутів» була наявність громадянства російської федерації. Набирати засуджених, які відбувають покарання за зґвалтування, педофілію та наркоманію, а також мають статус «опущених» у місцях позбавлення волі, було заборонено. Проте у зв’язку з великими втратами особового складу серед «вагнерівців» у районі Соледара, Бахмута та інших міст Донецької області до лав цієї організації почали набирати й такий «контингент», а також засуджених, які відбували покарання за іншими статтями кримінального кодексу та з іншим громадянством (Таджикистан, «днр/лнр» та інших. — Авт.), які відбувають покарання на території російської федерації. Полонені також зазначають, що в ПВК «вагнер» уже почали формувати так звані «петушиные» загони.
Як усе відбувалось далі, після того, як ув’язнені підписували контракт. Представники ПВК «вагнер» брали з них письмове зобов’язання щодо невживання наркотиків, недопущення випадків мародерства та зґвалтування. Щоб мотивувати, обіцялися оформлення статусу «Ветеран війни» з наданням відповідних пільг і грошової винагороди.
Зокрема «добровольцям» з-поміж засуджених за участь у бойових діях в Україні обіцяли 100 тис. рублів — щомісячна заробітна плата (для добровольців не з числа засуджених щомісячна винагорода становить 240 тис. рублів без урахування премій. — Авт.); крім того, + 100 тис. рублів — додаткова виплата за участь у бойових діях, 5 млн рублів — виплата близьким родичам у разі загибелі «добровольця».
Проте переважна більшість полонених вагнерівців з-поміж засуджених скаржилася, що їх обманули, обіцяну зарплатню вони не отримували, а замість цього їм обіцяли виплатити повну суму після закінчення контракту в будь-якому місті російської федерації. З огляду на те, що саме ця категорія особового складу ПВК «вагнер» є найбільш безправною, використовується у штурмових діях як гарматне м’ясо й найбільше гине, то фактично ніхто з них взагалі не отримує обіцяних виплат.
Термін відрядження із «завербованим» обговорювався за фактом прибуття в зону бойових дій, зазвичай це 6 місяців (добровольці не з числа засуджених могли підписати контракт на термін у 4 місяці з можливістю його продовження терміном до 1 року. — Авт.). Після 6 місяців успішного виконання бойових завдань засудженим обіцяють повну амністію й відправлення додому. Ті ж, хто захотів залишитися на війні, можуть підписати новий контракт з «вагнером».
Проте тих, хто вирушив воювати й передумав, чекала неминуча смерть через розстріл, їх називали дезертирами та страчували. За два останні місяці, тобто від початку 2023 року, ймовірна кількість завербованих ув’язнених на так звану сво — «спеціальну воєнну операцію» — становить до 23 тисяч осіб. Також є чимало випадків насильного вступу до цієї приватної військової організації.
Хоронити загиблих обіцяли згідно із заповітом, на «алеї героїв», якщо вона є в їхньому місті, або поряд із каплицею ПВК «вагнер» у місті гарячий ключ (краснодарський край).
Завербованих засуджених з колоній доставляли до міста ростов-на-дону, де їх забезпечували речовим майном. Надалі їх доправляли автобусами на територію України до тренувальних центрів. Наприклад, у Луганській області таким тренувальним центром був покинутий дитячий табір «Юність». У тренувальному центрі засуджених зустрічали досвідчені контрактники ПВК «вагнер», які брали їх «під свою опіку». У «вагнерівців» немає військових звань, є тільки командирський та рядовий склад.
Новоприбулих фотографували з голим торсом, зараховували по штурмових загонах (близько 300 осіб) та розподіляли на штурмові групи / відділення (в кожному по 20 осіб). Їм видавалися бронежилети, зброя (АК-74 та 3 магазини), особисті жетони та за допомогою комп’ютера присвоювались позивні. З того моменту засудженим заборонялося звертатися один до одного чи до командирів на ім’я, прізвище чи прізвисько, яке вони мали колись у колонії. Є багато випадків, коли особисті жетони не видавалися, замість них засуджені отримували папірець, на якому був написаний його особистий номер або позивний.
Літери на жетонах означають: А… — контрактники; В… — найманці; К… — засуджені (наприклад, К177-114, перші три цифри — номер партії чи колонії. — Авт.).
Тим, хто мав певні важкі хвороби, надівали на руку різних кольорів браслети: червоний — хворий на СНІД, жовтий — наявність гепатиту, білий — хворий на туберкульоз.
Неподалік від тренувального центру був полігон, на якому досвідчений інструктор із кожною групою / відділенням протягом 3–3,5 тижнів проводив заняття:
— з вогневої підготовки (стрільба з кулемета 25 патронів, стрільба з АК-74 — 3 магазини по 5 патронів, метання гранати); тактичної підготовки (робота у двійках, трійках, п’ятірках, групою по 15 осіб, штурм будівель і вогневих позицій);
— з інженерної підготовки (облаштування вогневих позицій, бліндажів тощо);
— з топографії (орієнтуванню на місцевості та корегування вогню артилерії за допомогою програми Alpine Quest GPS, встановленої на телефоні чи планшеті);
— з тактичної медицини.
Надалі цих «добровольців» могли відправити безпосередньо в зону бойових дій або доставляли до навчальних таборів. Наприклад, у лісосмугах на околиці н. п. Павлоград Луганської області було три такі навчальні табори їхньої ПВК з умовними назвами «смольний», «баракуда» і «пентагон». Біля кожного з них були навчальні полігони, на яких щоденно зранку й до вечора протягом двох тижнів знову інструктори проводили заняття з новоприбулими з вогневої, тактичної та інженерної підготовки, тактичної медицини й топографії. У навчальних таборах засуджених розміщували в наметах чи бліндажах. Харчувались вони на полігонах гарячими стравами, які доставляли щодня.
З-поміж засуджених інструктори могли відбирати охочих проходити навчання в артилерійських, інженерно-саперних чи розвідувальних підрозділах, у розрахунках АГС і ПТУР, а також як снайперів чи пілотів квадрокоптерів типу Mavic.
Після цього двотижневого терміну підготовки рекрутів відправляли до тренувальних центрів компанії, де їх поділяли на групи, а саме: окремо хворих на ВІЛ та гепатит, окремо осіб, які проходили військову строкову службу, та окремо осіб, які мали навички зі стрільби з АГС, ПК, РПГ, СВД. Також були групи саперів і медиків. Після цього засуджених розподіляли по штурмових загонах ПВК «вагнера». Наступні дні чи тижні з ними проводилися нові навчання, проте вже у складі визначених груп. Там вони харчувались пайками та консервами, як під час безпосередньо бойових дій.
Далі ми розповімо про склад штурмових загонів «вагнерівців», їхнє застосування й тактику дій на Соледарському та Бахмутському напрямках.
