Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Перший бій великої війни 24 лютого минулого року для командира танкового екіпажу Єгора із позивним «Ліший» був найважчим. Того дня о 4-й ранку група швидкого реагування однієї із танкових бригад вирушила до українсько-російського кордону на Чернігівщині зустрічати ворога.
– Наша машина дуже швидко вийшла з ладу, і екіпажу довелось воювати по-піхотному. Опинились в оточенні противника, приблизно 40 кілометрів відходили з боями лісами-полями. Повернулись до міста близько 12-ї ночі. Чи важко тоді було? Так, але битись із ворогом – наша звична робота. Єдине, дуже прикро, коли техніка виходить з ладу. А це трапляється, адже машини в нас вдвічі-втричі старші за екіпажі, – розповідає Єгор. – Найсумніше ж те, що мій танк жодного разу за 9 місяців, які ми працювали перед цим у районі проведення ООС, не підвів. А от 24-го не захотів нікуди їхати… У підсумку противник його спалив…
Багато в які ситуації потрапляли танкісти під час оборони Чернігова. «Ліший» розказує про те, як коригували роботу танків по противнику із закритих вогневих позиції та проводили дорозвідку.
– Коли в місті не мали можливості виходити на пряме наведення, вилазили на 9 поверх недобудови і наводили танки, які працювали із закритих вогневих позицій.
Оборона Чернігова для Єгора – це не перший досвід участі в активних бойових діях. У 2013-му хлопець відслужив строкову, а наступного року уклав свій перший контракт. Служив у різних підрозділах – починав із тилових, згодом перевівся до однієї із окремих механізованих бригад. Звільнився, а у 2019-му повернувся до війська – розпочав службу в танковій бригаді. Пройшов АТО/ООС.
Після боїв на Чернігівщині підрозділ «Лішого» тримає оборону на Запорізькому напрямку. Танкіст говорить, що на цій ділянці – стабільна лінія фронту. Окупанти періодично намагаються знайти слабкі місця в обороні, проте українські захисники щоразу дають їм по зубах.
– Тактика росіян залишається незмінною вже певний час: спочатку працює артилерія, потім нас закидують, образно кажучи, «м’ясом». Періодично ворог намагається штурмувати позиції за допомогою бронетехніки і піхоти. Але кожного разу ми відбиваємо їхні атаки, ситуація стабілізуєтсья на тому самому рівні, на якому й була. У такий спосіб окупанти воюють скрізь – і на Донеччині, і на Луганщині, і на Запоріжжі. Просто десь це відбувається дуже масово, як під Бахмутом і Соледаром, десь – спокійніше. Нині в нас більш відкритий простір, тому ворогу важче підібратись великими силами, адже його раніше виявляють і швидше знищують.
«Ліший» зазначає, що тепер часто доводиться «працювати» по снайперських і диверсійно-розвідувальних групах противника.
– Наприклад, надходить наказ знищити снайперську групу ворога, яка засіла в такій-то будівлі. Ми вийшли, відпрацювали – будівля склалася. Наказ виконано.
Сьогодні Єгор мріє про те, що зможе працювати на іноземних «Леопардах» чи «Абрамсах». Запевняє, що за потреби швидко разом зі своїм екіпажем опанує закордонну техніку.
– Звісно, ми будемо результативно бити ворога на будь-якій техніці. Наявні машини хороші, просто старі. А хочеться вже пошвидше погнати окупантів з нашої України і завершити нарешті протистояння з російською федерацією, яке почалося у2014 році, але коріннями сягає століть. І нині для цього маємо виняткову можливість. Усі хлопці налаштовані лише на Перемогу. Щодня я розумію, якщо сьогодні ми хоча б пару разів не виїхали і не вгатили по противнику, то цей день минув марно. А ще дуже хочеться додому, і чим швидше ми переможемо, тим швидше повернемось до своїх рідних.
читайте також:
Наостанок цікавимось у Єгора, звідки такий незвичний для танкіста позивний. Хлопець жартує: «Ще у 2015 році якось залетів у палатку на полігоні після відпустки. Почав, ну дуже емоційно, шукати свої речі… От відтоді побратими не інакше як «Ліший» не називають…»
Фото Владислава Дем’яненка
