Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
У цивільному житті Євгеній Невмержицький — фінансовий аналітик із чотирма вищими освітами, купою наукових робіт у галузі фінансів, економіки та банківської справи, доцент… Але наразі дипломи не мають значення. На війні він — бойовий медик піхотного батальйону.
Ще 23 лютого 2022-го він писав про крипторинок, трейдинг, запрошував на вебінар, давав інтерв’ю на тему банківської системи. А вже наступного дня написав на своїй сторінці: «Їду на війну!»
«Коли із вікна своєї квартири бачиш ворожу ракету — рішення ухвалюються моментально»
— Скільки б повідомлень від британської розвідки, країн НАТО, про вторгнення я не читав, налаштовувався оптимістично. Та, коли із вікна своєї квартири бачиш ворожу ракету — рішення ухвалюються моментально. Я адекватно оцінював загрозу, розумів, що росіяни винищуватимуть наші міста та українців, особливо патріотично налаштованих, а я під цю категорію підпадав. Тож питання, чи йти захищати країну, переді мною навіть не стояло…
Пам’ятаю, як за тиждень до вторгнення журналісти запитували у мене, чи склав тривожну валізку, як діятиму… Тоді я відповів, що маю хатину на Житомирщині, туди і поїду з тривожною валізою. Цікаво, що бойові дії для мене розпочались саме там, в районі Малину…
Паралельно у перші дні війни створив інформаційний фронт із кількома завданнями, кістяком якого стали викладачі Києво-Могилянської академії. Першим завданням була підтримка протестів в росії, які тривали три тижні. Якби ці протести не були придушені, війна б закінчилась швидше. Ще одне завдання — сприяння відмові російських військових виконувати злочинні накази. Я отримав підтримку від СБУ. Оскільки в спільноті було багато студентів-айтішників, вони ще й проводили професійну роботу, до прикладу, зламували сайти.
«На стабілізаційних пунктах, куди я приводжу поранених, працюють не медики, а справжні Боги…»
Євгеній працює на першій точці евакуації, тобто безпосередньо забирає поранених та загиблих із поля бою. Разом із підрозділом побував на Житомирщині, Миколаївщині, Херсонщині, Донеччині…
— Оскільки ця війна є переважно війною артилерії, найчастіше стикаюсь із мінно-вибуховими, уламковими пораненнями, відірваними кінцівками, контузіями… Кульові поранення були в Андріївці та Соледарі, коли ми зустрілись із ворогом в контактних боях. Найголовніше завдання — найшвидше доставити людину до кваліфікованої медичної допомоги, попередньо перевіривши турнікет, зупинивши кровотечу… Без жодного перебільшення скажу, що на стабілізаційних пунктах, куди я приводжу поранених, працюють не медики, а справжні Боги. Не вистачить слів, аби описати, як вони борються за кожне життя. Коли тривають активні бої — чергування не припиняється. Оскільки йдеться не про десятки поранених, то й випадки зустрічались абсолютно різні. Чимало й таких, про які кажуть «у сорочці народився». До прикладу, коли уламок влучив у вушко каски, пробив її біля скроні й лише трішки подряпав голову. Є такі варіанти, коли людина вийшла з окопу, а туди практично одразу прилетіла міна… Коли знаходишся під постійними обстрілами, а вибухає перед машиною за декілька метрів — вважай теж диво. На деяких ділянках фронту кожного дня, якщо вижив, то це справжнє диво.
Та найбільше мене дивувало, як спокійно, терпляче і адекватно наші воїни ставляться до поранень. Ми й справді особлива нація. Уявіть, людина все життя була здорова, а ось залишилась без ноги і при цьому зберігає спокій, ще й переймається за побратимів.
Звісно, окрім надання медичної допомоги, моє завдання ще й навчити людей. Завжди повторюю, що найкращий медик — ти сам. Вміння правильно накласти турнікет часто рятує життя. Тож регулярно проводжу заняття для побратимів, а коли підрозділ був на відновленні, до нас приїжджали фахівці з тактичної медицини.
«Довелось перейти на гнучкий графік, адже стабільного інтернету на передовій немає, та й розпланувати час проблематично»
Попри те, що на війні часто доводилось працювати в режимі нон-стоп, чоловік прямо із передової проводив пари для студентів.
— Викладаю в Києво-Могилянській академії, декілька авторських предметів. Також проводив індивідуальну роботу зі студентами Київського економічного університету. Довелось перейти на гнучкий графік, адже стабільного інтернету на передовій немає, та й розпланувати час проблематично. Тож, коли була можливість, тоді і проводив заняття. Скажу відверто — було б бажання, а час знайдеться, навіть у таких екстремальних умовах. Магістри — закінчили програму, виконали всі завдання. Всім приділив час, всі відпрацювали, отримали оцінки, а головне — знання. Студенти економічного університету теж успішно закінчили роботу. Я не навчаю задля оцінки чи для заліку, я роблю з людей фахівців з тих питань, які вивчаємо. Це насамперед трейдинг, криптовалюта… Якщо говорити простими словами, навчаю людей заробляти кошти стабільно, впевнено і постійно. Це, здається, має бути цікаво всім. Насправді такі речі, як-от викладання, допомагають і мені особисто. Я — зайнятий, розумію, що справа продовжується. До речі, мій курс є безоплатним не лише для викладачів та студентів, а й для воїнів. Дехто із них скористався такою можливістю, я з радістю відповідав на усі запитання…
«Якщо ти працюєш із грошима — не маєш права на помилку. Якщо ти працюєш з людьми, тим паче…»
На запитання, чи є спільні риси у хорошого фінансиста і хорошого бойового медика, Євгеній спочатку сміється, а потім відповідає серйозно.
— Точність і відповідальність. Якщо ти працюєш із грошима — не маєш права на помилку, не можеш схибити навіть в одній цифрі, прораховуєш усі ризики. Якщо ти працюєш з людьми, тим паче не маєш жодного права на помилку, маєш завжди бути зосередженим, коли є така потреба. До речі, цивільною спеціальністю у моєму батальйоні нікого не здивуєш. Оскільки він формувався з мобілізованих, то кого тут тільки не зустрінеш — і бізнесменів, і айтішників, і дизайнерів, і стоматологів…
Можливо, в тилу я б і міг робити значно більше, до прикладу, займатись електронним документообігом ЗСУ. Це те, на чому я розуміюсь і що значно підвищує боєздатність. Також маю великий досвід як фінансовий експерт. Проте, я стільки разів намагався реалізувати ці навички протягом цивільного життя, що навряд чи саме зараз щось змінилося б. Насправді, коли ти розумієш, що відбувається, проте ефективно відреагувати не виходить, це викликає, м’яко кажучи, занепокоєння. Тут в цьому плані — простіше, виконуєш свою роботу.
«Україна має шалені можливості, потрібно лиш грамотно їх використовувати»
Як фінансовий експерт Євгеній Невмержицький переймається ще й розвитком економіки після перемоги.
— Я не помилюсь, коли скажу, що війна дає надпотужні можливості для зростання економіки насамперед шляхом державних замовлень бізнесу. ЗСУ потребують харчів, боєприпасів, техніку. Говорити про розвиток економіки складно без дійсно фахових людей на державних посадах.
Коли війна закінчиться і я переконаний, ми отримаємо репарації від рф, залишиться теж саме питання фахових людей на державних посадах. Мені б дуже хотілось, аби ми не просто здолали ворожу озброєну навалу, з якою стикнулись, а й перемогли власні негаразди, які, на жаль, також є суттєвими…Україна має шалені можливості, потрібно лиш грамотно їх використовувати.
