Вони мали виконувати завдання. Саме тому імперія в усі часи споювала своїх підданих — для того, щоб наповнити скарбницю. Саме тому армію цілеспрямовано…
Герой України підполковник Сергій Побережець — один із тих, хто стоїть за словами «Ціль знищено! Працює ППО!» під час масованих ракетних атак. Офіцер ще до широкомасштабного вторгнення мав чималий довід — понад 20 років служби в зенітних ракетних військах. Проте зізнається, що тільки нині, коли чує підтвердження: «Збили!», розуміє, що усі ці роки минули недаремно…
Сергій поділився, яким чином вдається зберігати людей та техніку, розповів про імітовані позиції, перший знищений російський літак, про те, що під час повітряної тривоги спокійніше почуває себе в полі разом із командою, аніж по той бік екрану. А також про те, що ППО — це не лише кабіна комплексу, а й риття окопів, часті переміщення, бруд, згортання-розгортання обладнання… А все заради того, щоб українці прочитали: «Спокійно! Працює ППО!»
За рік військова частина, в якій служить Сергій, знищила понад 300 ворожих цілей, кожна із яких дозволила уникнути мільйонних збитків, руйнувань, а головне — людських жертв. Зрозуміло, що неспокійних інтенсивних днів було чимало. Проте Сергій зізнається, найважчими видались саме перші години атаки 24 лютого, а далі розпочалась методична робота зі знищення ворога…
— У ніч із 23 на 24 лютого 2022—го я перебував на чергуванні в командному пункті. Звісно, ми готувались, перебирали в голові можливі дії ворога, та, відверто кажучи, в перші кілька хвилин все одно був шок. По нас вдарили першими, о п’ятій ранку. Командний пункт — без вікон, ми, як у підводному човні, лиш чуємо звуки зривів. Отримали команду на евакуацію особового складу. Діяли оперативно, злагоджено, ніхто не панікував. Уже за кілька хвилин включилась робота — врятувати людей, максимально зберегти озброєння і працювати далі. Мабуть, саме тому вдалось обійтись без жертв. Після моєї доповіді командний пункт бригади також евакуювався, за кілька хвилин туди прилетіла ракета. Нашу техніку того дня ворожі ракети пошкодили. Проте не настільки серйозно, як їм би того хотілось. Менш ніж за добу ми відновили озброєння і продовжили роботу. Вже тоді я чітко усвідомив, що наша сила — в єдності і ми обов’язково здолаємо ворога, хоч і сильнішого. Коли ж уже за кілька днів побачили, як об’єднуються громади, розміщують пости, готують коктейлі молотова, ця впевненість виросла в рази…
Сергій Побережець пояснює, що ворог полює за розрахунками ППО завзято, тому усі заклики в соцмережах не фотографувати збиття ракет — не просто забаганки, один такий пост може принести чимало лиха.
— Аби зберігати техніку, а головне людей, і при цьому ефективно працювати, доводиться часто «переїжджати», маскуватись, ретельно окопуватись, формувати так звані імітовані позиції. За рік війни ми навчились «ховатись» не менш вправно, ніж збивати ракети. Ті ж імітовані позиції часто ефективно спрацьовують. Головна їх мета навіть не провокація ворога на використання ракет, а щоб через той сектор не летіли дрони чи крилаті ракети. Якщо в місці, де ми розташували імітацію розрахунку, тривалий час спостерігається спокій, значить ми уже досягли своєї мети. Насправді ППО — це далеко не лише робота в кабіні комплексу. До прикладу, перебуваєш на позиції, і дають команду на передислокацію. Як правило, це відбувається вночі. І чомусь у цей момент завжди як не дощ, то сніг іде… І ось усі починають згортати кабельне господарство, озброєння мокрі, брудні та змучені. Згорнулись, переїхали і знову ніхто не відпочиває, потрібно терміново розгортатись. Розгорнувся — перевіряєш техніку… Тільки потім облаштовуєшся і можеш трішки відпочити.
Першу знищену ціль Сергій пам’ятає добре — російський літак. Каже після підтвердження знищення була одна емоція: «Рахунок відкрито! Захотілось повторити це ще і ще!»
— Пам’ятаю, як у перші дні побачив на екрані цілий «рій» літаків. Якщо не помиляюсь, їх було 18. А ми одночасно можемо відпрацювати по шести. Ці червоні цятки на моніторі так давили на мізки, що хотілось його просто вимкнути. Але рішення було одне — «Працювати по цілях, знищувати максимально можливу кількість!» Перший знищений літак насправді надихнув збивати їх ще і ще… Тоді я відкрив власний рахунок знищених окупантів… Стало зрозуміло, що нам це по силах. Та я не розкажу надто емоційно про перший протиповітряний бій чи про будь-який наступний, бо головна його особливість в тому, що все відбувається блискавично швидко. Бачиш ціль, захоплюєш, здійснюєш пуск ракети, чекаєш на підтвердження… Найважче не збити, а саме вчасно виявити і захопити ціль. Загалом під час повітряної тривоги я найспокійніше почуваю себе саме в роботі, в полі із командою, а не «по той бік екрану». Коли сидиш в укритті без діла, одразу якось не по собі.
Рекорд результативності в розрахунку Сергія видався 10 жовтня. Тоді за одну добу вдалось знищити 10 ворожих цілей.
—Це був один із перших масованих ракетних ударів після тривалого «затишшя». Ми заступили на чергування у визначений сектор після відновлення озброєння та військової техніки. Техніку, зрозуміло, ремонтували у значно стисліші терміни, ніж це було б у мирний час і в заводських умовах. Тільки після першого вистрілу і першої знищеної ми змогли повністю переконатись, що усі ремонтні роботи проведені правильно і підрозділ — готовий до бою. А полетіли на нас тоді й крилаті ракети, і «Шахеди»… Перший пуск, ракета летить у наш сектор, захоплюємо, збиваємо… За кілька хвилин новий пуск… І так десять разів… Урожайний видався день. Варто зазначити, що того дня офіцером пуска був мобілізований офіцер, який попередньо пройшов тримісячні курси, а не п’ять років навчання. Самі розумієте, як у нього горіли очі, коли він натискав на кнопку. Часто говорять про важливість злагодженої роботи підрозділів, так от у моєму розрахунку всі працюють як один механізм. Ті ж строковики, про яких чомусь рідко говорять, виконують не менш важливі задачі. І мобілізовані, і контрактники, і досвідчені офіцери, всі вносять свою лепту в загальну справу.
Те, як зростає професіоналізм українських зенітників, Сергій Побережець бачить на власні очі. Каже, в жодній країні нині немає фахівців із таким досвідом.
—Ми готувались у навчально-тренувальних центрах, на полігонах, відпрацьовували імітовані цілі… А реальний бій — це зовсім інше. Тут треба моментально прорахувати усе і нічого не пропустити, проявити максимум кмітливості. Ні для кого не секрет, що техніка в нас здебільшого не нова і це, м’яко кажучи. Нових західних зразків — одиниці. Відповідно виїжджаємо на навченості фахівців, тактиці застосування, маневрах, розосередженості. І я не лише про зенітників. Нині немає жодних непорозумінь чи конкуренції між різними родами військ, як це могло траплятись у мирний час. Піхота радо допомагає нам із технікою для риття бліндажів, укриття озброєння, а то й з фізичною силою, ми їм надаємо розвідувальну інформацію.
Сергій зазначає, що суттєво впливають на загальне зростання ефективності української ППО і нові комплекси західного озброєння, хоч їх поки що і зовсім небагато.
— Офіцери, які опанували NASAMS, уже не надто хочуть сідати за наш «спадок срср». Це — сучасний, зручний і максимально ефективний комплекс. Я, звісно, ще в перші дні війни був впевнений у нашій перемозі та із новинами про нове озброєння ця впевненість явно міцнішає. Якщо в перші дні війні українці прохали : «Закрийте небо!», то нині очевидно, що ми закриємо його самі, якщо матимемо достатньо озброєння…
Та яким би впевненим у своїх колегах не був Сергій Побережець, закликає українців не ігнорувати сигнали повітряної тривоги. Каже: «Вірте у ППО, але з надійного укриття!»
Указом Президента України № 716/2022 від 14 жовтня Сергію Побережцю присвоїли звання Герой України. Офіцер зізнається, хоч і нині не до сентиментів, та коли дружина із донькою тішаться, а сини кажуть: «Хочуть, як тато!», то це мотивує на ще кращі результати!
P.S. Практично одночасно з виходом матеріалу ми дізналися, що розрахунок Сергія знищив ще один ворожий «Орлан».
