Останнім часом кількість ворожих ударів по українських логістичних компаніях та транспортній інфраструктурі помітно зросла. російські блогери, «воєнкори» та пропагандистські медіа активно беруться за легітимізацію…
«У Києві до влади прийшла хунта…» Саме так у путінській московії трактують події 2013-2014 років, що увійшли в новітню історію України як Революція Гідності
«У вас тут правлять фашисти…»
Вони досі не дають спокою московітам: майже 90 відсотків пересічних росіян вважають їх «державним заколотом, в результаті якого до влади прийшла фашистська хунта». Воно й не дивно: якщо людині цілодобово теревенити з телеекранів про те, що це не Земля обертається навколо Сонця, а навпаки, то, можливо, вона повірить і в цю маячню! А в путінській московії саме так і трактують революційні події 2013-2014 років.
Картавий вождь «світового пролетаріату» вважав пропаганду «великою справою, здатною творити дива». І один з найкривавіших диктаторів минулого століття мав рацію. Той факт, що понад 80 відсотків росіян вважають війну московії проти України справедливою, «не помічаючи» ракет, що падають на голови українців, зайвий раз підтверджує це. Та мова не про сьогоднішню криваву вакханалію, влаштовану московітами на нашій землі, а ті події, що відбувалися 9 років тому. І мова не про тих 90 відсотків, що вірять у «заколот», а про деяких етнічних українців, які покинули рідну землю багато років тому, оселившись на неозорих просторах московії, і теж дотримуються подібної думки. Так, не всі. Але за ці 9 років я особисто зустрічав чимало таких. І це при тому, що всі вони мають в Україні рідних, у яких до лютого 2022-го ледь не щороку гостювали і, звісно, не могли не знати правди.
— Я особисто провів на Майдані 38 днів і на власні очі бачив, як починалися і розвивалися ті події, — говорить 65-річний Микола Арсенович, житель Хмельниччини. — Чому я там опинився? Тому, що «беркутня» жорстоко побила мого молодшого сина — студента столичного вишу, який зі своїми друзями протестував проти згортання проєвропейського курсу тодішньої влади.
Моя старша донька давно живе у тюмені. І коли вона зателефонувала влітку 2014-го і повідомила, що не провідає нас з матір’ю, бо у нас «править хунта», я ледь з ніг не звалився! Наступного, 2015-гороку, життя все ж змусило її приїхати. Разом із зятем, батьки якого мешкають у сусідньому селі. Мої свати — дуже пристойні люди: були учасниками Хмельницького майдану, сьогодні волонтерять. Коротко кажучи, і донька, і зять знову заладили, що «у вас тут правлять «фашисти», «владу не обирали, а призначили американці». Це ж так треба промити людям мізки, щоб вони не вірили своїм батькам, а кремлівським пустодзвонам!..
Хто вони, Герої Небесної Сотні?..
Андрій Черненко, 35 років. Народився на Полтавщині, дитинство провів у Черкасах. Мешкав у Києві з дружиною Оленою та семимісячною донькою Яною. Олена працювала перекладачем у Посольстві України в Нідерландах. Андрій теж жив там чотири роки. Те, як живе Європа, бачив на власні очі. Часто казав друзям, що хоче, щоб українці мали краще життя.
А коли з євроінтеграцією не склалося, почав ходити на Народне віче. Майже щовечора, вклавши маленьку донечку спати, йшов на Майдан. 18 лютого загинув від кулі снайпера. Він був воїном і в мирний час. Коли Андрій служив в армії в Мукачеві, то під час повені виявив себе як справжній чоловік — рятував мирних жителів. Тому Героя пам’ятають у різних куточках нашої Батьківщини.
Роман Варениця, 35 років. Зі Львівщини. Його називали математиком від Бога. У школі був старанним учнем, відмінником. У родині Варениць був середнім з трьох синів. Вирішив стати вчителем математики, як мама.
Навчався в Дрогобицькому університеті, вчителював у рідному Новояворівську, їздив на заробітки. Роман вирішив поїхати на Майдан, не попередивши батьків. Вони думали, що син знаходиться у Львові. А Роман з побратимами вже був на Майдані. Там зустрівся з тіткою, чоловіковою сестрою. Разом працювали на барикаді. Вона носила бруківку, він — шини. В останній розмові з мамою говорив: «Добре, все буде добре…» Але 20 лютого куля снайпера вбила математика.
Володимир Кульчицький, 64 роки. Чоловік прийшов на Майдан, бо там тривалий час перебував його син Ігор, який входив до однієї з сотень. «Буду тебе захищати на Майдані», казав Володимир синові. Та про власний захист не дуже дбав. Мав лише шолом. Загинув 18 лютого від вогнепальних поранень на барикадах біля Будинку профспілок. У чоловіка залишилось двоє дорослих синів та три онучки, а також 93-річна мати. Загиблий вже три роки був удівцем. Володимира Кульчицького рідні та знайомі згадують, як дуже працьовиту людину. Чоловік любив майструвати. Сам збудував садовий будиночок від фундаменту до даху. Володимира Станіславовича дуже любили люди…
Ось такими були вони, «фашисти» і «американські ставленики», як їх нарекла путінська пропагандистська машина!
…20 лютого 2014 року незалежній Українській державі виповнилося майже 23 роки. За цей проміжок часу в її історії не було більш трагічних днів, як цей: тоді кулі «беркутівців», інших спецпризначенців обірвали життя десятків українців, яких згодом народ назве Небесною Сотнею. У ті ж трагічні дні кремлівський покидьок, який програв битву за Київ, розпочав окупацію Кримського півострова, який заполонили «зелені чоловічки». А ще — Донеччини і Луганщини. Мине 8 років і його ординці вторгнуться на українську землю відкрито, на українські міста і села впадуть перші «Калібри», «Кинджали». І українці візьмуться за зброю. На календарі буде лютий 2022-го, а не 2014-го. Але, як і Небесна Сотня, вони гинутимуть за право бути вільними людьми, господарями на своїй землі, а не кацапськими посіпаками.
