Про обмеження та складнощі, які вдалося і доводиться долати військовим, а також про один з епізодів випробувань, під час яких завданням F-16 було знищити…
До сьогодні не було жодного конфлікту не тільки в Європі, а й у світі, де б так масово застосовувалися ракети. Україна перша у світі відпрацьовує способи протидії таким ударам. Відомо, що майже все з цих заходів — таємниця. Проте нашому кореспонденту дозволили побувати в одній із найтаємніших військових частин ЗСУ.
Мене зустрічає командир частини — втомлений, із темними колами під очима офіцер. У кімнаті за комп’ютерами сидять офіцери та коротко кидають у гарнітури цифри та назви типів зброї. На плазмових панелях на стіні — інтерактивні карти і видно, що ними рухаються позначки повітряних цілей. Десь у містах України в ці хвилини вже виють сирени повітряної тривоги та розрахунки зенітників займають позиції для відбиття удару.
Зрештою напруга спадає — пусків російських ракет цього разу не було. Лунає сигнал відбою. Усе, можна трошки видихнути і з’являється час для спілкування.
На одному зі столів помічаю закопчену електронну плату з обірваними дротиками. Цікавлюся: «Шматок ракети?».
Один із офіцерів ствердно киває:
— Так, шматок ракети. Справа в тому, що кожна збита ракета — це безцінний матеріал для дослідження, особливо, якщо вдається знайти блоки керування ракетою. Його вивчення дозволяє виробляти засоби протидії, оцінювати поведінку та логіку супротивника. Сьогодні в Україні є кілька підрозділів, які займаються цією роботою.
Як нині зізнаються офіцери, найскладніше було на початковому етапі роботи — у лютому-березні 2022 року, коли тільки-но пішли перші ракетні залпи по Україні. Найважче було зрозуміти, що і як з цим робити, як розробити протоколи та підходи до протидії, тому що практично ні в кого уявлення про ті ж крилаті та й балістичні ракети класу «Іскандер» не було. Усе доводилося розпочинати майже з нуля, з базових знань та з даних, отриманих з мережі Інтернет. Справа в тому, що Україна крилатих ракет не виробляла, а ті, що були на озброєнні, у дев’яносто восьмому році були передані росії, і дані по тих ракетах вже на сьогодні застаріли.
«Калібри» з’явилися у росіян нещодавно — вони розроблялися з нульових років, а в серію пішли з початку війни, у 2014 році. Тому всі знання наші військові здобували, досліджуючи збиті ракети. Також виявилося важливо знати, наскільки противник може займатися виробництвом певних видів озброєння за умов санкційного тиску, тобто наскільки вони залежить від компонентів виробництва з третіх країн.
Як каже один з офіцерів, «потрібно розуміти, що нині світ перебуває на такій стадії розвитку, що багато необхідних вузлів можна купити багато де — хоч на тому ж «аліекспресі». Не таємниця, що росіяни використовують для своїх виробів чіпи з холодильників та мікрохвильових печей. Ті ж безпілотники стоять на рівні аматорського авіамоделювання чи конструювання радіокерованих моделей автомобілів катерів, але свої задачі виконують і приносять чимало клопоту.
На моє запитання про те, як створювали методику протидії атакам російських ракет, командир підрозділу відповідає відразу:
— Нами всіма можливими способами відслідковувалися маршрути прольотів ракет. Це робили і за допомогою різних РЛС, і візуально. Вивчали час підльоту для різних ракет, рубежі пусків з літаків. У результаті було створено комплексну систему протидії. Вона ввібрала всі наявні дані та знання щодо ракет і тактики їх використання. Неабияким плюсом до того ж стало те, що в нас на озброєнні з’явилися нові засоби протиповітряної та протиракетної оборони. Це ті комплекси, що ми отримали від західних партнерів, вони суттєво змінили ситуацію на нашу користь. Але головний ресурс — це наші навчені люди, професійні розрахунки. На думку наших західних партнерів і за визнанням самих росіян, наші розрахунки — від рівня ПЗРК та до ракетників великого калібру — це люди найвищого рівня професіоналізму. Ось, наприклад, під час однієї з недавніх атак наші прикордонні пости спостереження виявили ракету. Вона йшла до Києва з боку Чорного моря руслом Дніпра. Ці пости передали інформацію нам, ми її передали мобільним групам і розрахунки висунулися в потрібну точку — в результаті ракета була збита. Але, повторю — збивати кожну окрему ракету не наше завдання. Ми працюємо на глобальнішому рівні, відстежуємо тактику росіян.
Росіяни змушені були рахуватися з тим, що ЗСУ все більш ефективно протидіє їхнім пускам, тому і змінилася тактика росіян. Як розповідає командир підрозділу:
— Вони почали пускати старі ракети, часом без бойової частини, щоб просто відволікати увагу на хибні цілі. Приміром, запускають ракети Х-55. Справа в тому, що Х-55 це ракета, яка може бути споряджена або бойовою частиною — ядерним зарядом, або болванкою — такою, як було показано на одному з брифінгів МОУ.
Але ця ракета небезпечна ще й тим, що по суті являє собою один великий паливний бак, споряджений високотоксичним паливом. І навіть якщо вона сходить із курсу чи збивається, то під час падіння на житлову забудову може спричинити руйнування та пожежі — як це було в одному з районів Києва.
З точки зору економіки запуск таких ракет — це дуже дивне рішення. Навіть якщо вважати, що вони дісталися росії практично безкоштовно, її зберігання, обслуговування, заправка, запуск — дуже великі гроші.
— Як відбувається збір ракет, що впали: ідентифікація, огляд?
— Не таємниця, що частина ракет падає неушкодженими: або в результаті сходу з маршруту, або після збиття з мінімальними пошкодженнями. У цьому випадку бойова частина знешкоджується нашими вибухотехніками, а з рештою працюють наші спеціалісти.
— Якщо вже зайшла мова про економіку. Останнім часом у ЗМІ пройшла інформаційна хвиля на тему того, що неефективно по дешевих дронах працювати дорогими ракетами.
— Тут не можна порівнювати напряму ціну дрона-камікадзе, який коштує до 50 тисяч доларів, та зенітної ракети. Насправді зіставляти треба вартість цілі, яку може вразити дрон, — трансформатора, підстанції, моста, того об’єкта інфраструктури, що запитується від цього силового елемента і може вийти з ладу, та, зрештою, людських життів. Так, нам хотілося б мати можливість працювати дешевшими ракетами, і така можливість згодом буде, але нині справи йдуть, як є. Тому якщо зараз наша ракета перехоплює дрон-камікадзе чи ракету, що йде на підстанцію чи житловий будинок, — це вже величезний плюс.
Цю арифметику розуміють скрізь, у всіх країнах. Так, у тому ж Ізраїлі система «Залізний купол» на кожну повітряну ціль, кожну копійкову ракету від «Града», що летить від терористів, у разі необхідності — тобто, коли бортова ЕОМ «куполу» показує, що реактивний снаряд може впасти на житловий будинок або влучити по об’єкту інфраструктури, — випускає мінімум дві дорогі ракети. Але це все одно дешевше, ніж потім боротися із наслідками влучань. Ну і, зрештою — чому б таким дбайливцям за економіку не посидіти під час атаки на об’єкті інфраструктури, куди може прилетіти?
— І все ж — чи був у світі подібний досвід?
— Такого досвіду не було. Можна згадати застосування стратегічних ракет по цілях в Сирії, тоді росія їх застосувала, по суті, вперше з метою відпрацювати їхнє використання — вони запустили «Калібри», Х-101, частина з них упала на території Ірану. Більш вдалим прикладом було застосування ракет в Іраку, коли американці відпрацювали «Томагавками» по об’єктах ППО під час своїх операцій.
Тому в Європі до 24 лютого 2022 року ніхто не мав уявлення про реальні можливості ракетного озброєння росії. Водночас ніхто не знає, наскільки реально небезпечні ракети, якими озброєні США.
До активної фази нашої війни ракети ніколи не запускали проти країн, які мають навчений персонал і ешелоновану систему протиповітряної та протиракетної оборони. Нагадаю — нам все доводилося робити майже з нуля, ми вчились в умовах реальної війни і на сьогодні ми досягли певних результатів. Зокрема, ми вже відстежуємо зльоти літаків-носіїв із російських аеродромів, виходи кораблів та запуски ракет. Тому завжди, коли оголошується тривога, це не просто так.
Ба більше — нині все населення України має перебувати у стані очікування пуску ракет, а коли вже звучить сирена — це означає, що ймовірність удару максимальна.
І якщо сирени немає, то думати, що все гаразд — найбільша помилка, яка може спати на думку мешканцям України. Вважати, що війна десь там, далеко — хибна думка. Війна тут, поряд, і будь-якої миті може нагадати про себе. Вона стосується кожного з нас, і ніхто не знає, що станеться за секунду.
— Які носії ракет небезпечніші — авіаційні чи морські?
— Авіаційні. І ось чому — один бомбардувальник Ту-95 може нести до 16 ракет, а можливості пусків із кораблів із Чорного моря — менше. Також небезпечні на сьогоднішній момент — це дрони-камікадзе. Вони набагато менші, їх важче ловити, а руйнування вони інколи приносять серйозні. Для боротьби із ними застосовуються комплексні заходи протидії. Як тільки об’єкт був вивчений, коли стало ясно, як він літає, ми знайшли методи, які дозволили в недавніх нальотах збити все до єдиного дрону.
читайте також:
— Що є найбільш складним в організації протиракетної оборони?
— Складнощі є, і вони вже добре відомі — крилату ракету важко виявити, тому що вона низько йде, дрон — через його малі розміри. Але як тільки ціль виявлено, то засобів для її знищення вже достатньо. Так, дуже добре показали себе комплекси, отримані від наших партнерів по НАТО. Але й наші сили не варто скидати з рахунків — нагадаю, що під час нальотів група стрільців із ПЗРК «Ігла» також вдало нищила ракети. Але бійці в розрахунках знали, коли і з якого курсу на них ці ракети вийдуть, а цю інформацію їм передали ми.
Іншими словами — з кінця лютого минулого року в Україні створено першу у світі ефективну систему протидії ракетним ударам та атакам дронів-камікадзе — на рівні країни. Наші зенітники і спеціалісти з протиракетної оборони показали, що здатні вирішувати завдання, з якими світ досі не стикався.
Фото автора та з архіву військової частини
