«Хай серед простих вояків буде хоч один міністр», — переказують сучасники його слова перед військовою операцією українського війська проти більшовиків, яка…
«Адін народ» кажете, расіянє? Є для того ще одна причина піддати сумнівам таке твердження запорєбріковських заклятих «родичів». А вся справа в російській мові. Точніше — в лексиці. Ненормативній. Ну, стверджувати, що в Україні всі виховувалися в таких собі пансіонах для шляхетних дівчат і нам невідомі брутальні слова — себе дурити. Однак у нас це питання не стало таким «просунутим», щоб у вищих владних органах на законодавчому рівні намагалися накласти табу на ненормативну лексику. Тим часом для більшості росіян це питання не є актуальним. Вони ж матом не лаються. Вони на ньому розмовляють.
Довідково. путін 25 січня 2023 підписав указ про нові завдання державної культурної політики росії, одним з яких має стати «протидія зайвому використанню іноземної лексики» і мату в суспільстві.
Він не перший правитель у рф (і, мабуть, не останній), хто виступив з ідеєю рятувати російську мову від скабрезної лексики. Однак ця ініціатива, як і всі попередні, з ймовірністю приречена на провал. Принаймні так думають користувачі соцмереж (і, здається, російські чиновники теж).
Війна ще більше познайомила українців з «безмежним багатством» мови, яку вживають росіяни. Завдяки радіоперехопленням розмов окупантів з їхніми родичами можна зробити висновок, що такі собі слова-зв’язки вони рясно використовують не лише у спілкуванні зі своїми приятелями чоловічої статі, а і подругами, дружинами і навіть матерями. При цьому не лише в розповідях про жахіття війни, а й просто про буденні речі.
У самій же росії питанням вживання похабних слів і виразів присвячуються цілі наукові трактати. Скажімо Пушкін, який охоче користувався за нагоди матюками, вважав цей пласт мови субститутом, тобто замінником політичної та громадянської свободи. Достоєвський вживав «міцні» слова у так званій гущавині народного життя, серед товаришів по каторзі й вважав матюки виразом низинної натури людської істоти.
Коли в росії до влади прийшов путін, контраст між казенною, державною брехнею та вільним волевиявленням став сприйматися дедалі гостріше. Влада вирішила придушити це жахливе, але таке зрозуміле всім громадянам явище. І 2014 року — буквально одночасно з першим вторгненням в Україну — держдума рф ухвалила, а президент путін підписав указ про заборону мату у всіх закладах культури. Хто б міг подумати, що і театральні постановки можна ставити мовою матюків? А роком раніше мат було заборонено у пропагандистських росЗМІ.
Особливим моментом виявилося сусідство росфедерації з вільною Україною: ми і своїх президентів ніколи не підносили до небес, а голову сусідньої агресивної країни — росії — назвали якраз одним спільним російсько-українським словом. Надалі воно увійшло до словників сучасної російської мови в пом’якшеній цензурній формі «Пуйло».
Незважаючи на особистий потяг до лихослів’я та похабних жартів, володимир путін із самого початку свого правління намагався заборонити матюкову мову. Щоразу ці спроби привертали увагу іноземних видань, які зверталися до російських письменників за роз’ясненнями.
Так, у 2003 році американське видання «Нью-Йоркер» попросило про це Віктора Єрофєєва, який дав коротку, але, мабуть, не цілком зрозумілу іноземцям відповідь: «Колись матом говорили тільки на вулиці та у в’язницях, він проник в оперу, літературу, інтернет та поп-пісні», — відповів відомий російський письменник. «На відміну від непристойностей у більшості інших мов, наш мат настільки багатошаровий, багатофункціональний і гнучкий, що це більше філософія, ніж мова».
У розпал першої атаки російської федерації на Донбас британська газета «Гардіан» не помітила збігу ухвалення чергових обмежень на мат саме з вторгненням в Україну. У редакційній колонці 29 червня 2014 року газета, серед іншого, писала:
«Достоєвський за своє життя написав мільйони слів, але одного разу сказав, що все, що може подумати чи сказати російською, можна висловити одним словом. Це слово, „хвуй“, що є основою для 500 інших слів в одному словнику (Плуцера-Сарно), з завтрашнього дня заборонено публічно вживати відповідно до одного з пуританських указів володимира путіна. Без нього росія зупинилася б як без мастила незліченного тертя повсякденного життя. І все ж таки зупинки не буде. Мета путіна полягає не так у тому, щоб викоренити мат, скільки в тому, щоб сховати його від чужих очей. Він виступає за нову росію, побудовану на репресіях. Ми ж піднімаємо два пальці, щоб віддати честь російському матюку».
З матом в росармії намагаються боротися, щоправда, досить безуспішно. Ще у 2015 році міноборони рф збиралося випустити таку собі настанову «ввічливі люди», в якій, окрім посібника з поведінки за столом, при спілкуванні з жінкою, при розмові по телефону та інших «ввічливостей» мав бути цілий розділ про неприпустимість нецензурної лексики. Передбачалося, що солдатів-матерщинників каратимуть… відправленням в наряд на чищення картоплі, а офіцерів публічно журитимуть на загальних зборах. Однак, наскільки відомо, «навчання з ввічливісті» так і не з’явилося, а мат в армії держави-терориста процвітає, як і раніше.
А ось в американців, до речі, згідно з Єдиним кодексом військової юстиції, нецензурна лексика в армії, ВМС та ВПС вважається військовим злочином, карається позбавленням платні та всіх видів винагороди, достроковим розірванням контракту та звільненням зі служби і позбавленням волі до пів року. Однак ці справи в компетенції військових судів, а не командирів та начальників.
Але повертаючись до ситуації в російських збройних силах, де у сухопутників усталеним є вираз, що «армія без мата, як солдат без автомата», профільні знавці ситуації твердять, що на військовому флоті та в авіації лайливу лексику використовують менше. І посилаються на такі фактори.
Роспропаганда твердить, що матюки вважаються моветоном на їхньому флоті. Теж, звісно, не безгрішні тут морячки, і флотські міцні слівця їм добре відомі, і згадуються вони як слово «полундра!». Але, як запевняв газету «взгляд» капітан першого рангу ігор дигало, у тамтешньому вмф з «пережитками минулого» успішно справляються. У кают-компанії корабля лаятись взагалі категорично заборонено, та й ніхто з офіцерів чи мічманів цього робити не збирається.
Згаданий часопис запевняє довірливих росіян, що і у їхній військовій авіації грубий мат вживають меншою мірою. Репортери твердять: звичайно у ВПС служать далеко не такі собі пуритани, але лайок там менше, особливо серед льотного складу. Можливо, що й виховують пілотів, ще з військового училища, дещо по-іншому, на відміну від десантного вишу.
Але за військових колег у рф «дають життя» цивільні пілоти. Виявляється, що льотчики комерційної авіації там на стільки часто стрясають повітря своїми виразами, що ними предметно зайнялися контролюючі органи. Як стало відомо колись популярному і в Україні виданню «Коммерсантъ», росавіація зажадала від авіакомпаній прозвітувати про культурний рівень і поведінку пілотів і бортпровідників. Підставою для перевірок чиновники називають скарги пасажирів на ненормативну лексику, а також ролики в Інтернеті, де пілоти нібито з нецензурними виразами шукають кнопку відключення гучного зв’язку.
Ну, як то кажуть: беріть вище. Своєю чергою і така «батутна» організація як «роскосмос» ввела табу на матюки на орбіті. Керівництво даної корпорації замість того, щоб перейматися тим, на чому їхні зорепроходці будуть літати, підготувала кодекс професійної етики для російських космонавтів. Відповідно до цих правил космольотчики у своїй професійній діяльності мають керуватися принципами «законності, справедливості, відповідальності та гуманності», вести здоровий спосіб життя і не допускати публічних висловлювань засуджувального характеру щодо роботи та діяльності «роскосмосу». Крім цього, етичні правила в документі забороняють космонавтам використовувати під час роботи нецензурну лексику. Тобто, діячі цієї корпорації санкціонували лихослів’я космонавтів до початку робочого дня і після його завершення.
Ну і опис брутальності у виразах в рф був би не повним без результатів профільних соцопитувань, які проводяться в тій державі. Так от одним з них стало виявлення найбільш матюкливого міста. Відповідно до рейтингу міст росії за частотою використання їхніми жителями матюків, лідерами виявилися жителі пермі. москва посіла в цьому списку 18 місце, а культурна столиця росії — санкт-петербург — 23 місце. За словами організаторів опитування, на молоде покоління сильний негативний вплив мають тамтешні музичні гурти, які використовують мат у своїх піснях і «зростання популярності в росії відеохостингу YouTube, контент на якому часто містить ненормативну лексику та з боку органів виконавчої влади ніяк не модерується». Тобто встановлено ще один привід офіційно заборонити в росії і цю соцмережу.
Російська армія може мати перед українською чисельну перевагу. Але, подібно до греків у битві при Саламіні з персами, українці відбиваються зараз, як вільні люди від смердів, від холопів російського царя. Як реінкарнацію Ксеркса українці затаврували цього царя публічним матюком. Нині, коли дві спільноти, що рівноправно користуються російським матом, зіткнулися на полі бою, ми з повним правом можемо згадати про часи Київської Русі та спільне коріння обох мов, які нині розійшлися далі, ніж будь-коли у своїй історії.
І чим далі українці пригадують ті сторінки спільної історії, панівним у цих споминах є суцільний мат. Точніше, як кажуть зазвичай у таких випадках, «мат-перемат». Той самий, яким і українці часто супроводжують кадри, зняті ними у зруйнованих російською війною містах та селах України. Але крім спільної для тих та інших лайки, українці ще й задають напрямок російському кораблю під назвою «москва».
Як вже розповідала АрміяInform, керівництво рф в цілому та російських армії і флоту, зокрема, є вельми забобонним. Так, флагман чорноморського флоту крейсер «москва» начебто мав на борту церковну реліквію — фрагмент дерев’яного хреста, того самого хреста, на якому, згідно з християнською легендою, був розіп’ятий Ісус. Яким же було розчарування віруючих і прокуратури рф, коли ті дізналися, що українські ракети «Нептун» потопили крейсер невдовзі після того, як прикордонник з острова Зміїний послав російський корабель за матінкою, або за адресою, нині добре відомою як росіянам, так і українцям.
Як вийшло, що формула українського солдата виявилася більш ефективною, ніж заклинання священнослужителя московської церкви під час церемонії закріплення фрагмента хреста на бойовому кораблі? Як вийшло, що в устах українців ці матюки набули тієї перформативності, яку втратили російські солдати? Здається, просте пояснення можна знайти на обкладинці книги другого Президента України Леоніда Кучми: «Україна — не росія!».
