Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
На його персональному YouTube-каналі понад мільйон підписників. У ефірах його часто представляють як останнього акредитованого в росії українського журналіста, який залишив росію лише за кілька місяців до початку широкомасштабного вторгнення агресора в Україну. Днями в АрміяInform відбулась зустріч військових журналістів та курсантів Військового інституту імені Тараса Шевченка з Романом Цимбалюком. Темою розмови була так звана фашизація російського суспільства, яка відбувалася на очах Романа впродовж понад 13 років його роботи в москві як власного кореспондента одного з українських ЗМІ.
«Якоюсь мірою ця війна нам була потрібна»
— Перший рік війни завершується. Якими ти бачиш його підсумки для себе, і якою стала за цей період Україна?
— Я — живий, і для тих карколомних подій, які ми всі переживаємо — це вже досягнення. Ну це я напівжартома кажу особисто про себе. Загалом же за цей рік всі, зокрема і російські загарбники, зрозуміли просту тезу: що Україна була, є і буде. Нині тільки стоїть питання — в яких кордонах, бо війна триває.
«росіяни вже зрозуміли – Україна була, є і буде. Нині тільки стоїть питання — в яких кордонах, бо війна триває»
Що мені дуже приємно розуміти, так це те, що і мої співвітчизники, не дивлячись, що вся війна ще попереду, і наші західні партнери, вже розмірковують з приводу моделі Збройних Сил України в післявоєнний період, як зробити так, щоб нас більше ніколи не чіпали. І це дуже просто. Треба дати зрозуміти кожній російські потворі, яка вторгнеться до нас, що вона буде вбита…
Адже якщо подивитися на оборонні транші наших іноземних партнерів, вони дуже багато зброї виробляють з перспективою поставити нам її за 2-3 роки. Дехто може подумати, що це — «зрада». А насправді, якщо іноземці будують тобі, скажімо, 18 HIMARS на післявоєнний період, то значить ні в кого сумнівів щодо результатів цієї війни немає. Це, мабуть, самий головний висновок. І говорячи про військовий аспект, я думаю, що в нас відбудеться перепрофілювання держави. З умовних металургів і землеробів на воїнів. І служити у Збройних Силах буде завжди класно, держава Україна ніколи не буде заощаджувати на своїх захисниках, у нас буде найсучасніша техніка і гідна зарплата у військових.
«Якщо іноземці будують тобі, скажімо, 18 HIMARS на післявоєнний період, то значить ні в кого сумнівів щодо результатів цієї війни немає»
Я коли думаю, що ж відбулося за цей рік, то з одного боку — це шалені випробування — людське горе, вбиті діти, жінки і чоловіки, спалені міста. І це просто жах! З іншого боку, якщо подивитися з історичної точки зору, то як сказав мій сусід, командир медичної роти однієї з бригад, сам уродженець Донецька, «якоюсь мірою ця війна нам була потрібна». Мається на увазі те, що та колишня наша аморфна держава, з незрозумілими правилами всередині, кумівством і договірняками, це все залишиться в минулому. Бо всі, починаючи від колишніх урядів, всі ми зробили чимало помилок. Але надалі все має бути добре…
«Я би і зараз сказав: «Ні, вторгнення не буде»!»
— Оте бажання росіян «взяти Київ за 3 дні». На чому базувалася та їхня загарбницька ідеологія, і що в них пішло не за планом?
— Базувалася вона на їхній тупості насамперед. І інших пояснень я не маю. Нещодавно мені Facebook нагадав мою публікацію річної давнини. Тоді один знайомий поставив мені запитання таким чином: «Романе, ви багато спілкуєтеся із військовими і політиками. Ваша думка: вторгнення буде чи ні?». Тоді я написав: «Ні!» І саме цікаве, минув рік, і повертаючись в той період, я би і зараз сказав: «Ні!». Тому що так вчинити могла лише тупа людина, збоченець. Якщо подивитися на всю цю ситуацію з точки зору російських інтересів, вони повні кретини. Не треба було бути дуже мудрим, щоб розуміти, що Україна дасть бій. Те, що росіян тут будуть вбивати, не було таємницею. Усі знали настрої в українському суспільстві, яке було готове взятися за зброю.
«Не треба було бути дуже мудрим, щоб розуміти, що Україна дасть бій»
А звідки ті «3 дні»? Просто в якийсь момент хвіст почав виляти тим кремлівським собакою. І вони ухвалили рішення на основі своїх понтів і ідеологічної конструкції, яку вони побудували ще у 2009 році на словах путіна: «мы победили бы в великой отечественной войне и без Украины», потім на вулицях росії з’явилися дитячі візочки у стилі мілітарі, діти з бутафорськими медалями. І от все це призвело до цієї трагедії.
Часом треба просто поставити себе на місце свого ворога. Нині росіяни втратили все. Так, можливо вони повністю зруйнують Бахмут. Але вони втратили ринок зброї, яку ніхто не буде купувати. Вони втратили енергетичний ринок Європи, те, що «накачувало» оці їхні понти ресурсом.
«Нині росіяни втратили все. Так, можливо вони повністю зруйнують Бахмут. Але вони втратили ринок зброї, яку ніхто не буде купувати. Вони втратили енергетичний ринок Європи, те, що «накачувало» оці їхні понти ресурсом»
«Моя дружина — ідеальна, але в неї є один недолік — вона має російське громадянство»
— Відкрию свою сімейну таємницю. Я вважаю, що в мене дружина практично ідеальна. Але вона має один невеличкий недолік: у неї — російське громадянство. Нині вона перебуває з нашими дітьми в одній з європейських країн. По факту, куди б вона не прийшла, їй треба довести людям, що вона не нацистка. Начебто — особистий момент, але воно впливає на ведення бізнесу, співпрацю. І от все це в росіян обвалилося. І те, що нещодавно сказав рамзан кадиров, що вони воюють з нами лише на 20% від своєї потужності, ми знаємо, що вони брешуть. І вони самі це усвідомлюють, що вони воюють на своєму максимумі. Ніякої козирної карти в них для цієї війни немає, і ця їхня тупість мене вражає. Я прожив у росії 13 років і думав, що вони розумніші.
«Ніякої козирної карти в них для цієї війни немає, і ця їхня тупість мене вражає. Я прожив у росії 13 років і думав, що вони розумніші»
— А твої приятелі в росії, після початку війни, чи відбулася у них хоч якась трансформація у свідомості?
— По різному. Я би поділив їх на три групи. Перша — має абсолютно антивоєнну позицію. Вони фактично нічим не відрізняються від нас. А саме їхнє усвідомлення, що путін — маніяк, у росії – абсолютно нацистський режим.
Друга частина — це журналюги з російських агентств і інших так званих ЗМІ, які кажуть: «так, ми не праві, але це ж наша держава, і ми будемо з нею». Тобто це так звані солдати інформаційного фронту, яких, на моє переконання, в полон брати не потрібно. А третя категорія, що позиціонують себе, що вони — проти війни: «не все так однозначно, і я… їду звідси до Таїланду».
«Є така категорія росіян: «не все так однозначно, і я… їду звідси до Таїланду»
«У наших ефірах немає аналогів типу соловйова, скабєєвої…»
— Твій співведучий по YouTube-стримах з Вашингтона Андрій Піонтковський називає нинішню війну IV Світовою, додаючи, що, крім Першої і Другої, була ще і Третя, «холодна» війна. Можливо, що у плані ідеологічного протистояння нинішня російська агресія розпочала і Першу світову інформаційну війну. На твою думку, у протистоянні з росією на інформаційних фронтах, де ми перемагаємо, а де – поки що поступаємося?
— Я не є прибічником теорії, що в нашій країні є якась українська пропаганда. У наших ефірах немає аналогів типу соловйова, скабєєвої. У нашому інформаційному середовищі просто немає людей, які настільки інформаційно «зашкварені», щоб видавати глядачам гасла: «Зеленський — наш вождь!» або «Кубань — наша!». Тому в Україні, навіть в період військового часу і певної цензури, я і колеги по професії, ми займаємося журналістикою. Не пропагандою, а інформуванням громадян.
«В Україні, навіть в період військового часу і певної цензури, я і колеги по професії, ми займаємося журналістикою. Не пропагандою, а інформуванням громадян»
І всі ці медійні команди в Офісі Президента, силових відомствах працюють ефективно. Принаймні через те, що не менше ніж 97% наших співгромадян знають, що росіян-загарбників треба нищити і, цитуючи Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, «не боятися це робити», що наша мета – це Європейський Союз і НАТО. От така моя оцінка, як працює наша інформаційна складова.
Якщо згадати рік тому і розвиток українських політичних YouTube-каналів, у нас понад мільйон підписників мав лише журналіст Дмитро Гордон. Нині каналів з мільйонною аудиторією – в Україні десятки.
«Як там відбувалася «дебілізація» суспільства, моя родина бачила і на власному досвіді»
— Перебуваючи в довготерміновому журналістському відрядженні в росії, коли ти відчув те, що вони почали психологічно невідворотно «орадянщуватися». І проклинаючи «загниваючій Захід», вони бажають вдихати його далеко не зловонні аромати, бо хочуть продовжувати їздити на німецьких автомобілях, носити французькі речі від паризьких кутюр’є та розмовляти по слухавках, на яких зображене яблуко. Як воно їм живеться з цими протиріччями?
— У цьому плані я визначаю для себе кілька відповідних дат. Це — 2005 рік, коли вони запровадили в себе «георгіївську», а точніше — «колорадську» стрічку. Це стало для них так званим маркером «свій — чужий». Потім 2009 рік, коли, як я вже згадував, путін сказав: «ми победили бы в великой отечественной войне и без Украины». У нас це викликало обурення і скандал, а вони тоді почали сепарувати історію до 1945 року. І третій момент — це 2014 рік: Крим, Донбас. І це навіть не «орадянщення». З точки зору політологічних процесів це називається фашизація суспільства і держави.
«У росії навіть не «орадянщення». З точки зору політологічних процесів це називається фашизація суспільства і держави…»
А боротися з цим треба комплексно. І тут я бачу три позиції. Посилювати економічний тиск на росію – це перше. По-друге — казати їм «добрі слова», адже ми всі їм кажемо: «уйди или умри». У нас же, умовно кажучи, нема ненависті до всіх росіян. Але якщо людина перетнула наш кордон зі зброєю в руках, вона має бути вбитою. Ну і третя складова випливає з попередньої: це — військова. Адже якщо вони перейдуть з iPhone на суто китайські моделі, це на перемогу над росіянами ніяк не вплине.
Як там відбувалася «дебілізація» суспільства моя родина бачила і на власному досвіді. Якось дружина пішла за нашим сином у дитячий садок. Наголошу, що це був приватний платний заклад, тобто мав би відповідати серйозним вимогам і засторогам. Так от, прийшла забирати малого, а той, як і інші діти, ходить по приміщенню в армійській пілотці. Дружина обурилася, висказала все вихователькам, що забороняє мілітаризувати дитину. А потім вона написала про цей випадок у батьківському дитсадковому чаті. І що ви думаєте? Жоден з батьків-росіян наше обурення не поділив.
Дружина прийшла забирати малого, а той, як і інші діти, ходить по приміщенню в армійській пілотці. Вона обурилася і висказала все вихователькам, що забороняє мілітаризувати дитину
«Немає ніякої загадки «російської душі»…»
— Щодо цього питання хочеться дізнатися твою думку, а чого вони такі ідеологічно «пластилінові»? От їм кажуть сьогодні із зомбоящика, що в Україні – неонацисти. А завтра, раптом, повідомлять, що росія перемогла і у Києві, Полтаві та Львові мешкають дружні й привітні до росіян люди. І, здається, від воронежа до владивостока всі в це повірять. У чому така своєрідна загадка «російської душі»?
— А загадки ніякої немає. Вони просто — боягузи. Конкретний приклад. У Telegram-каналах розповсюджено повідомлення, що в Україні ЗСУ знищили уже другий склад 155-ї бригади морської піхоти з владивостока. І я дивлюсь після цього відео, де якась жіночка, ймовірно мати одного із загиблих російських солдатів, йде з телефоном по тамтешньому цвинтарю і знімає ряди свіжих могил. І при цьому каже: «бедные мальчики, как же так, наши мальчики здесь лежат». Чого не вистачає в цій фразі? Ця жінка не ставить головне запитання: а навіщо ви їх туди (в Україну. — Авт.) відправили?
А при цьому я беру свою конкретну ситуацію: маю двох синів, вони ще маленькі. Але якщо, гіпотетично, на якомусь історичному етапі мені якийсь вітчизняний політик заявив би, що «кубань — наша!», і твої діти, Рома, підуть в українську бригаду стрільцями, я б відповів такому умовному лідеру: «Як ти смієш таке пропонувати нам? І відправляти наших дітей на смерть». Тепер повернімося у владивосток. Ця ж мати загиблого росіянина цього не сказала. А вони ж це всі все знають і ставлять собі це запитання. Внутрішньо ставлять. Але в голос бояться це сказати. От і відповідь на запитання.
«Якщо, гіпотетично, на якомусь історичному етапі мені якийсь вітчизняний політик заявив би, що «кубань – наша!», і твої діти, Рома, підуть в українську бригаду стрільцями, я б відповів такому умовному лідеру: «Як ти смієш таке пропонувати нам? І відправляти наших дітей на смерть»
росіяни бояться кадирівців і розраховували на те, що вони налякають українців
І якщо пригадати перший етап війни, то ключовою медійною силою у російського рейху були кадировці. І от тут запитання: чому вони тоді так роздмухували тезу «кадировці йдуть»? Тому, що вони їх бояться і думали, що і ми перелякаємося. А наші хлопці виявилися не з лякливих і розбили банди цих бороданів під Києвом. А на росіян цей переляк діє.
«Наші хлопці виявилися не з лякливих і розбили банди цих бороданів під Києвом. А на росіян цей переляк діє…»
— Ти виїхав з рф не тільки після порушення проти тебе кримінальної справи. Адже звучали тобі й погрози. Журналістам не звикати до серйозних закидів на свою адресу і практично кожному медійнику за життя доводиться чути, що йому, у кращому випадку, руки переламають. Тому запитаю так: яка, на твою думку, була тобі найкумедніша погроза?
— Дійсно, смішні ситуації бували. Я не беру якісь постійні дописи у Faceboоk, листи на електронну пошту з якоюсь дурнею від анонімних адресатів. А в публічному спілкуванні, як каже путін, «на зємлє», сам факт того, що я вів досить публічне життя в москві, це мене і рятувало. От був такий випадок, що в самому центрі москві, де люди мене впізнавали, якась компанія вирішила влаштувати зі мною бійку. Я вже потім зрозумів, що їх зупинило те, що вони збагнули: ага, раз він там ходить у кремль і ставить запитання путіну, значить у нього там якийсь імунітет.
А з кумедних, я на все життя запам’ятав реакцію моєї московської сусідки по сходовому майданчику. Якось я виходжу з ліфта, а вона стоїть на площадці. У мене на плечі величезна сумка, де був складений дитячій візочок. І з того чохла стирчать всілякі ручки, кріплення. Вона побачила ту сумку і однією фразою засвідчила все, що вона весь час думала про мене і про українців. Росіянка мене запитала: «У вас там — зброя і бомба?». Ось так вони з цим і живуть. І колись було у рф опитування на одній з радіостанцій: «Кого ви боїтеся більше — українців чи чеченців і інших кавказців?», то ми в тому рейтингу російських страшилок перемогли всіх.
«Кого ви боїтеся більше — українців чи чеченців і інших кавказців?», то ми в тому рейтингу російських страшилок перемогли всіх»
Про квадрокоптери на фронт для ЗСУ: «Наша нинішня мета — забезпечити армію цими «пташками»
— В одному з відеовипусків на своєму каналі в YouTube ти розповідав, що долучився до ініціативи з виробництва дронів для Сил оборони. Як розвивається цей проєкт?
— Сама ідея цього проєкту належить моєму другові Павлу Фельдблюму, з яким ми підтримували дружні стосунки ще під час мого відрядження до росії. Там він був один із лідерів єврейської громади. І коли рф у 2014 році окупувала Крим і частину Донбасу, Павло заявив, що він народився у харкові і до 10 років там мешкав, і жити у фашистській державі рф він не збирається. Зібрав речі і, як він сам називає цей процес, репатріювався до України. Вивчив українську мову і займався бізнесом.
А коли почалася війна, як і чимало наших співвітчизників, став допомагати оборонцям країни. Потім він познайомився з військовими із ССО, які розповіли йому про хлопців, які буквально в гаражі, як колись Стів Джобс та його найкращий друг Стів Возняк, створили перший комп’ютер, роблять дрони. Робили вони ті «пташки» давно і, чесно кажучи, колись їх купували українські контрабандисти, аби переправляти цигарки до Європи. Війна все змінила. Перше, що зробила ця група ентузіастів минулого року, вони сертифікували свої вироби. Їх почали закуповувати наші військові. Буквально пару днів тому розмістили в них своє замовлення і прикордонники.
Наша нинішня мета — забезпечити армію цими «пташками», які дуже потужні, практично не вразливі для засобів радіоелектронної боротьби і спроможні точнісінько покласти десятки кілограмів вибухових «привітів» на голови російських загарбників. Ці БПЛА, які називаються HEAVY SHOT, дійсно надпотужні. Унікальність цих дронів полягає у їх можливості доставляти боєприпаси калібру 60-120 мм вагою до 40 кг на відстань до 15 км. Коли звільняли Херсонщину, цими квадрокоптерами возили набої і рації для партизан. Хитрість цього гвинтокрила розміром з кухонний стіл у тому, що він може прилетіти, самостійно відстебнути вантаж і повернутися на базу. А ті, кому та посилка призначена в тилу ворога, у безпечний час можуть прийти на місце і забрати її.
Тож наші військові, які і привели нас у той гараж, поставили завдання, щоб потужності виробництва розраховані на 10, максимум 15 дронів на місяць, якомога швидше зросли в десять разів, тому що потреба в подібних квадрокоптерах на фронті обчислюється тисячами.
«Є бажання політати над москвою на F16: знаю я там кілька «точок», де можна було б гарно відбомбитися»
— Після Перемоги в тебе є бажання повернутися до москви, і який би перший репортаж ти звідти зробив?
— Наразі мені здається, що я і так там провів багато часу і супербажання повертатися туди не маю. Але… життя підкаже і покаже. Та на відміну від колеги Аркадія Бабченка, який сповнений бажанням проїхатися по москві на «Абрамсі», я б політав над їхньою столицею на F16: знаю я там кілька «точок», де можна було б гарно відбомбитися.
Зрозуміло, що в нацистську росію я не поїду за жодних обставин. Я звідти вивіз усіх рідних мені людей. Ніякої ностальгії за тими часами, що я провів у російській столиці, не маю. І я просто до того веду, що трибунал буде не в москві, а він таки буде, тільки після поразки російської федерації.
«У нацистську росію я не поїду за жодних обставин»
Тому я б з більшим задоволенням поїхав би в Севастополь… В український Севастополь!
