На замовлення рф вони організували серію підпалів автомобілів військових та волонтерів, намагаючись перешкодити діяльності Сил оборони України. За матеріалами вироку, у липні 2024 року один із фігурантів…
— Гарна машинка! — захоплено вигукує один із побратимів.
На адресу якого предмета вихопився цей комплімент, не одразу було й зрозуміло: чи потужного «корча»-позашляховика, чи гарно доглянутого кулемета. Утім, красномовний жест у бік тюнінгованого «ПК» не залишав сумнівів стосовно об’єкта щирого захоплення. Розмальований у захисний гірчично-листвяний колір кулемет інтригуюче визирав з трохи відчиненого борту автівки, ніби якась хижа рептилія на полюванні.
— А, так це мій бойовий «машинґвер»! — промовив розвідник Віктор, називаючи кулемет на манір львівських батярів.
Трохи затертий від частого вживання, але дбайливо, по-хазяйськи доглянутий «машинґвер», прикрашають планочка Пікатінні, коліматорний приціл, нестатутна ручка для стрільби з руки, та, певна річ, маскувальний грим. Власне, нині в Україні вже нікого не здивуєш «апгрейдами» штатної зброї, навіть колись абсолютно цивільні люди добре розуміються на цьому. Проте поговорити на цю тему — окреме задоволення, щось на кшталт розмови про вдалу риболовлю у довоєнні часи. Віктор охоче виставляє об’єкт нашої уваги на борт автівки, розповідає, що, як і коли доладнав до «машинґвера», дозволяє взяти його до рук. Розпитуємо, чи влучно б’є, чи не дає осічок тощо.
— За віком цей кулемет старший за мене, але за ним добре доглядали, він надійний і безвідмовний, — говорить Віктор. — Я, звісно, теж намагаюсь вчасно і з дотриманням усіх правил оглядати, чистити і змащувати кулемет — це ж мій робочий інструмент!
Життєве спостереження з розряду банальностей — добре доглянутий інструмент віддячує своєму господарю гарною роботою. Віктор із цим погоджується та розповідає декілька історій про успішне застосування свого «машинґвера». Однак, із довгого переліку бойових звитяг він виокремлює два «диверсійні» випадки. Що цікаво — обидва трапилися в нічний час, коли, як відомо, стрілецькою зброєю воювати непросто.
— Мабуть, мій прекрасний «машинґвер» «на вечерю» любить диверсантів, — жартує розвідник і приступає до розповіді.
Два «борти» із «зетками»
— На початку квітня на Миколаївщині ми розмістилися в районі Снігурівки. Пацани вже відпочивали, а я і мій товариш пішли в посадку на патрулювання. Десь опівночі з темряви несподівано вискочила автівка, лише «на габаритах», й на відстані метрів зо п’ять проскочила повз нас. Ми, звісно, доповіли про це командиру, і він наказав приховано простежити за нею. Не минуло й хвилини, як у ту ж посадку з іншого боку заїхали ще дві машини — УАЗ «Патріот» і «Буханка» з намальованими на бортах «зетками». Ми доповіли нашим і зачаїлися в кущах, спостерігаючи за ними з віддаля. Бачимо — чоловіки щось завантажили в машини й вирушили в наш бік (вочевидь, нас не помітили в темряві). Знову доповідаємо командиру, той віддає наказ — знищити. Я і побратим виконали його — мій кулемет «взяв» ціль з хорошої дистанції, метрів із двохсот. Нам вистарчило декілька черг, буквально на два десятки патронів, і — маєш! Знищили дві особи, одну взяли в полон і, надавши невідкладну допомогу, передали медичній службі.
Невдовзі з’ясувалося, що розвідники ліквідували групу диверсантів «міністерства внутрєнніх дел донецкой народной республікі». У машинах було повно зброї та боєприпасів, які, за зовнішніми ознаками, були вилучені тієї ночі зі схрону.
Невдовзі припущення підтвердилося — наші бійці виявили в кущах розкопаний російський сховок для зброї, облаштований метрів за двісті від позиції.
— Диверсанти ж сподівалися непомітно його відкрити і вивезти зброю, але не вийшло, —констатує розвідник.
Окрім зброї, у цій засідці розвідники здобули й чимало важливих даних:
— У телефонах диверсантів було повно інформації про їхню «роботу» в «днр», а також фотографії і списки завербованих зрадників, зокрема — жінок, — уточнює Віктор.
Диверсант у «сірій зоні»
Друга історія теж трапилася на початку війни. У хаосі перших тижнів широкомасштабного вторгнення чимало російських агентів намагалися проникнути у прифронтову зону, щоб виявити й передати противнику координати розташування наших військ. Нашому герою вони теж траплялися.
— Одного разу було таке: приїхали якісь люди під підрозділ, представилися медиками з іншої бригади, ми «виходимо» на штаб цієї частини, а в них таких немає, повертаємося — а за «медиками» і слід прохолов, — наводить приклад Віктор.
Але повертаємося до знищення диверсантів:
— Цей випадок теж трапився на Півдні. Тієї ночі розпочалася підготовка до нашого наступу, мій підрозділ займав позиції у «сірій зоні», і з тилу безконтрольно ніхто не міг до нас заїхати: блокпости, наші та інших бригад, перекрили всі можливі і неможливі шляхи. Підрозділ вийшов на позицію вже в сутінках, акуратно розтікся по фронту вздовж посадки. Раптом, метрів за 300 від наших позицій, на узлісся заїхав бус із вимкненими фарами і габаритними вогнями. У тепловізорі ми роздивилися, що з авто вийшла людина і щось ніби фотографує, за характерним силуетом визначили — у руках тримає планшет. Командир розпорядився сходити до незнайомця та з’ясувати, що він тут робить посеред ночі. Я вирушив у бік автомобіля, та не здолав і половини шляху, як почався обстріл — противник бив у наш бік зі ствольної артилерії, мінометів, РСЗВ. Позиції прострілювалися наскрізь. По рації мені повідомили, що в незнайомця в руках з’явився бінокль, і віддали команду знищити його. До нього залишалося метрів із 200, але… дві черги з «машинґвера» — і авто запалало.
Раптовий обстріл стих так само несподівано, як і розпочався. На світанку наші бійці оглянули бус — усередині, під ящиками з консервами, було виявлено апаратуру для стеження, зброю, боєприпаси. У планшеті знищеного диверсанта, окрім каналів для передачі інформації окупантам, знайшлося чимало корисної для нас інформації.
— Цього агента-коригувальника було знищено дуже вчасно, буквально за чверть години після того, як він вийшов у «оффлайн», обстріл припинився, а нам вдалося зберегти чимало людей, можливо — увесь наш підрозділ, — завершує розповідь Віктор.
Фото автора
