Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
Військовослужбовець окремої бригади територіальної оборони Михайло на псевдо «Лесик» народився та виріс на Тернопільщині. У звичайному житті хлопець мав власний бізнес із виготовлення кованих виробів. Коли розпочалося широкомасштабне вторгнення росії в Україну, не вагаючись, відклав молот і взяв до рук зброю.
— Про можливе широкомасштабне вторгнення я дізнався ще 23 лютого, єдине, що ніхто не міг пояснити, як саме воно розпочнеться. 24 лютого мене розбудила дружина, бо почула, як у небі гудять мотори літаків. Я зібрав родину та відвіз їх у село до рідних, а сам поїхав до територіального центру комплектування, — розповідає «Лесик».
Близько місяця їхній підрозділ виконував завдання на блокпостах Тернопільщини, а потім підрозділ висунувся боронити Харківщину. Під час одного з боїв неподалік Мазанівки (межа Донецької та Харківської областей) український коваль разом з побратимами знищив чотири рашистські танки.
— Того разу нам поставили завдання тримати оборону біля Мазанівки. За наявною інформацією, дорога перед нами була замінована, тож ми спокійно сиділи та пили ранкову каву, — пригадує ті події «Лесик». — Близько п’ятої ранку ми почули звук мотора та побачили, що по замінованій дорозі на нас суне ворожий танк. За якусь мить він підірвався на міні. Ми з побратимами висунулись до танка, позабирали БК і зброю та знову замінували все поряд.
— Наступного ранку росіяни влаштували стрілецький бій та під його прикриттям провели розмінування. Згодом там з’явився ще один ворожий танк. На наше щастя, не доїхавши до наших позицій близько 50 метрів, він на перехресті звернув праворуч та поїхав працювати десь далі. Ми знову висунулися та встановили протитанковий мінний бар’єр. Коли танк повертався, то підірвався на наших мінах. Згодом приїхав ще один та також підірвався. Цей третій танк залишився без гусениці, все інше, певно, з ладу не вийшло. Тож коли ми висувалися до нього, щоб знищити екіпаж та спалити танк, по нас було відкрито вогонь. Тоді мене контузило. Наступного дня приїхав ще танк, він зазнав долі своїх попередників. Єдине, що ми не змогли його спалити, бо росіяни майже відразу його евакуювали під прикриттям мінометного вогню.
Після контузії Михайлу пощастило побувати вдома. Вже добре розуміючи, що таке війна та як краще бити ворога, він придбав собі снайперську гвинтівку.
— Це снайперська гвинтівка 308-го калібру, або «арка». Я обладнав її гарним тепловізійним прицілом та «фотографую» ворога.
Кілька днів тому його синові Тарасику виповнилося 6 років. Дружина купила малому подарунок, а Михайло привітав сина відеозв’язком. Військовий каже, що син подякував за іграшки й попросив нищити ще більше мо*калів!
Фото автора
