Беручи участь у походах під час важких боїв проти переважаючих сил російської червоної армії, він забезпечував поповнення українського війська особовим складом….
Ми зустрічаємось з Героєм України Дрогомирецьким неподалік аеродрому. Мені пощастило застати чоловіка на місці, поміж виконанням ним бойових задач. До кабінету, де призначена зустріч, заходить худорлявий чоловік середнього зросту з блакитними очима та сором’язливою усмішкою. Але попри цю сором’язливість, наша розмова виходить щирою та невимушеною.
Мрія про небо
— Я скільки пам’ятаю, хотів пов’язати себе із небом, — розповідає Роман. — Після закінчення навчання у військово-спортивному ліцеї вирішив вступати до Харківського національного університету Повітряних Сил імені І.Кожедуба. Думав, що якщо навіть не поступлю на льотний факультет, спробую себе в льотній інженерії. Люблю вертольоти. Мене завжди заворожувало, коли ця величезна машина злітає, перемагаючи силу тяжіння…
Дитячій мрії судилося збутися — у 2019 році Роман отримав перше офіцерське звання, а також диплом вертолітника.
Повномасштабне вторгнення
…Повномасштабне вторгнення російських окупантів на територію України вирвало офіцера із щорічної відпустки, яку він проводив разом із дружиною та 1,5-річним сином.
— Дзвінок від чергового рано-вранці 24 лютого зі звісткою про бойову тривогу, прибуття до частини… А вже за кілька днів — перший мій політ на застосування озброєння. Це була нагода перевірити свою майстерність уже на полі бою, оскільки до цього, навіть перебуваючи в районі проведення ООС, ми виконували лише бойові десантно-транспортні завдання.
9 березня екіпаж вертольота, командиром якого був Роман, успішно відпрацював некерованими авіаційними ракетами по скупченню живої сили та легкоброньованій техніці противника, який намагався окупувати Київщину.
Для мене, людини, яка панічно боїться висоти і користується літаками у випадках, коли варіантів не залишається, Роман, як і його побратими — ті, що зробили щоденні подорожі в небо своєю професією, де-факто являються справжніми Героями! Але я й досі не можу підібрати слів, як назвати воїнів, які тримають небо у країні, де триває війна, і розуміють, що кожен наступний політ може стати останнім в їхньому житті! Можливо, янголи-охоронці? Аби переконатися, що Роман не якийсь там супергерой, що має надздібності та прибув в Україну з якоїсь іншої реальності, а дійсно звичайна людина, якій притаманні такі емоції, як страх та сумніви, запитую — «страшно було?».
— Це війна… А ми люди військові, й нас до цього готують з першого курсу. Ми навчаємося психологічно, морально, фізично — це основне. Насправді всі ми звичайні люди — кожен льотчик перед польотом підходить до своєї «пташки», усвідомлюючи, що летить на завдання, на якому може статися будь-що. Але це все перед польотом… Коли людина, яка сидить всередині кабіни, стає одним цілим з літальними апаратом — всі емоції йдуть геть. Зокрема, й страх. У небі для страху місця немає, бо він завжди заважає думати, ухвалювати раптові рішення, які якраз і можуть врятувати життя, — розмірковує офіцер.
Прорив на «Азовсталь»
А 19 березня екіпаж Романа отримав задачу прорватися через два кола оборони та щільну ППО росіян, аби виконати доставку Старлінків й боєприпасів захисникам Маріуполя, які тримали оборону на території заводу «Азовсталь», та здійснити звідти медичну евакуацію поранених воїнів.
— Це була секретна операція — перша з кількох наступних. Обстановка, розвіддані постійно змінювалися, а виліт переносився. Часу на саме розуміння та з’ясування усіх нюансів особливо не було, скільки часу маємо саме на підготовку до польоту,ми теж остаточно не знали, — пригадує український Герой.
…Виліт до окупованого Маріуполя відбувся рано вранці 21 березня. У ніч перед операцією Роману не спалося — офіцер розумів усю складність кампанії: подолати повітрям потрібно було близько 300 км, 100 з яких — у глибину оборони противника.
На сході сонця того дня два гелікоптери армійської авіації ЗСУ вирушили в надскладний політ — заходили західніше столиці Приазов’я, а далі рухалися якомога нижче до води в напрямку «Азовсталі». Іноді, відволікаючись, екіпаж бачив, як від ворожих вибухів горить місто Марії, таке дивовижне і затишне ще кілька тижнів тому. До того, як сюди прийшов «рускій мір»…
— Нам пощастило — політ минув без проблем, адже ворог не очікував від нас такої нахабності. Прибули до місця призначення без пригод. Час від посадки до взльоту на території заводу тривав лише 12 хвилин. Кожен борт забрав по вісім поранених. Дорогою назад дозаправилися, оскільки палива, щоб дістатися кінцевої точки, не вистачало б. Прибули, доповіли керівництву про успішне виконання завдання, — просто і по-військовому стисло розповідає захисник.
Після того, як Роман Дрогомирецький разом із побратимами торували повітряний шлях до «Азовсталі» в окупованому Маріуполі, подібних вильотів було ще сім. Два з шістнадцяти повітряних суден було збито ворогом, ще один український вертоліт був знищений, коли прибув для евакуації одного зі збитих раніше. Але завдяки цим відважним воїнам захисники Маріуполя до останнього чинили опір російським нелюдам та були на зв’язку зі світом, розповідаючи про злочини окупантів проти українських громадян — жителів міста.
26 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність Військовій присязі президент України Володимир Зеленський своїм Указом присвоїв Роману Дрогомирецькому та його побратимам звання «Герой України».
Фото автора
