Дата обрана на честь пам’яті військового кореспондента Дмитра Лабуткіна, який у цей день загинув під час бойових дій на сході України у 2015 році. День…
Ось-ось і буде рік, як в Україні триває широкомасштабне військове вторгнення рф. І хоча в реальності війна іде з 2014 року, для багатьох українців справжнє прозріння щодо суті російських намірів наступило, на жаль, саме зараз. Вже після того, як по їхніх домівках вжарила ворожа артилерія.
Україна чинить тотальний опір загарбникам. Ми тримаємо фронт ціною надзусиль наших воїнів, звільнили частину захоплених загарбниками територій. Крім того, продовжуємо вести й повноцінну війну на інформаційному фронті. Щодня долаємо тонни вкинутих ворожою пропагандою фейків та маніпуляцій. Показуємо, як працюють ворожі «лабораторії» із промивання мізків власному населенню. До слова, чергова оказія показати, як на росії з самого дитинства починають калічити свідомість та накачувати «побєдобєсієм» найменших своїх громадян, трапилася зовсім раптово.
Передісторія наступна: нещодавно, під час боїв на Бахмутсько-Соледарському напрямку, мені до рук потрапив незвичний трофей. Не «патч» з триколором, чи символікою одного з ворожих підрозділів. Не ніж, чи інший цікавий з точки зору військового вжитку предмет. А дитячі листи.
Наші воїни-піхотинці під час вдалої контратаки «обнулили» одну з ворожих позицій. Там, серед різного мотлоху, наші захисники взяли цікаві, з точки зору здобуття інформації про наміри противника, трофеї. А от картонна коробка з листами-трикутничками виявилась їм ні до чого. Листи, адресовані ворожим військовим, лежали біля буржуйки. Вони не були навіть відкриті. То ж з величезною долею вірогідності ця кореспонденція мала стати розпалом для пічки, біля якої грілися окупанти. І більша частина дитячих послань вже згоріла у вогні, так і не бувши прочитаними тими, кому вони адресувалися. Адже тіла російських загарбників ламаними ляльками валялися навколо відбитої позиції.
І знаєте що?! Я спробую знайти сили і слова, аби прочитати та відповісти на написані листи. І заразом, дати хрусткого ляпаса освітній системі держави-терориста.
Тут гуманісти мені, можливо, дорікнуть: ну що ж ви, це ж діти. Мовляв, вони ні в чому не винні. Але дозвольте я заперечу від імені українських дітей, тіла яких знайдено у російських катівнях та братських могилах — там, де похазяйнували російські «визволителі». Висловлюсь від імені тих українських хлопчиків та дівчаток, які були змушені тікати від обстрілів, і які додому не повернуться, бо нікуди повертатися. І нехай російські підлітки, яких підзвітна кремлівському режиму «освітня» (свідомо беру в лапки це слово в цьому випадку. — Авт.) система починає перетворювати на гвинтики для власної тоталітарної машини, задумаються. А чи все, що вкладають їм у вуха, очі та душі їхні вчителі та батьки — свята істина?!
Почнемо з того, що з’ясуємо: звідки ж в Україну потрапила ця кореспонденція? Виявляється, що «трикутнички» проробили такий чималий шлях — півтори тисячі кілометрів. З міста Чебоксари, столиці Чуваської республіки. І написані вони учнями молодших класів у МБОУ СОШ № 41 (Муниципальное бюджетное общеобразовательное учреждение «Средняя общеобразовательная школа № 41 с углубленным изучением отдельных предметов». — Авт.). Звичайна така-собі школа, яка розташована на вулиці Шумилова, 33.
До слова, будівля дуже нагадує опорну школу І-ІІІ ступенів № 13 в українському Соледарі. Така ж типова триповерхова споруда. Ось, як вона виглядала до масштабного вторгнення рф.
Її навіть почали реконструювати за грантові кошти. Але…нема вже цієї школи — зруйнована окупантами з рф.
Деякі навички аналізу відкритих джерел дозволяють нам познайомитися з керівництвом та викладачами чебоксарської школи № 41. Ос, до прикладу, директорка цього закладу, така собі Вероніка Владиславівна Валеріанова.
Отже, відбираю так звані трикутнички — складені в особливий спосіб листи. Переважна більшість підписана 3-й «Б» клас. А ось і класний керівник 3-го «Б», така собі Маріна Павлівна Константінова.
Уява малює, як ця усміхнена тітонька, звертаючись до класу, каже: «Дастайом чістиє лісточкі. Сєгодня будєм пісать пісьма на фронт нашим солдатікам». Скільки рочків дітям у третьому класі: 8-9, чи не так?! Тож навряд чи у цьому віці дітиська, як під копірку, будуть самостійно, без потурань та підказок ретранслювати наративи кремлівської пропаганди. Тут, як-то кажуть, не обійшлося без втручання посадових осіб, які повинні за твердженням популярного фразеологізму «сіяти розумне, добре та вічне». Натомість, російські педагоги, слідуючи офіційному кремлівському курсу, вперто повертають. Та ні, тут аж проситься слово заштовхують власну юнь у часи гнилого «совка». Власне, звідси і бере початок руйнування особистості. З таких от маленьких крочків, як «листи підтримки» для армії окупанта.
Я вже казав, що трофейні дитячі листи згорнуті трикутничками. Цікаво, чи пояснювала Маріна Павлівна Константінова своїм учням, чому під час Другої світової війни (яку вони з придиханням називають «вєлікайатєчєственной») на фронт та з фронту листи відправлялися саме в такій формі, без конвертів?! Можу закластися на марку Укрпошти про «рускій воєнний корабель», що російські вчителі починали маніпулювати свідомістю учнів вже на цій стадії. Розповідаючи дітям про нібито дефіцит конвертів у воюючій з гітлерівцями країні. Насправді ж, трикутник замість конверта складали для того, аби полегшити доступ до змісту листа сталінській цензурі. А раптом якийсь солдатик дізнається, що поки він воює, колгосп забрав в його родини останній кусень хліба? І після такої звістки солдат пристрілить комісара. Незручно вийде. А от вимарати незручну інформацію з приватної кореспонденції, розгорнувши трикутничка, було легко. Як і скласти його потім назад, та відправити до адресата далі. Або ж відправити і адресата, і отримувача «пиляти тайгу». Якось так. І цей «косплей» нквс-них звичок майже сімдесятилітньої давнини — окрема гілка російського тотального шизофашизму.
До слова, шизофашизм — офіційний «діагноз» масової зміни свідомості населення на росії. Аналізуючи все, що говорять мешканці рф про Україну та те, що військовослужбовці зс рф вчиняють на території суверенної незалежної держави, психологи та соціологи дали чітке визначення цьому явищу.
Якщо ми вже підзачепили візуальну стилістику листів, то майже на кожному, окрім новоімперської атрибутики у вигляді російського триколора та «колорадської стрічки» (окремий привіт атрибутиці російського генерала Власова, який воював на боці нацистів у часи ДСВ. — Авт.), ще й малюнки танків із зірками. Певно діти намагалися зобразити російські Т-72, Т-80 та Т-90.
Але чи розповідала Маріна Павлівна Константінова учням 3-го «Б» класу чебоксарської школи № 41 про те, скільки танків втратила армія окупантів за час вторгнення в Україну. Ой, а ви ж, напевно, не маєте такої інформації. Ну то я допоможу. Станом на початок лютого 2023 року, це 3220 машин! До слова, близько 500 з них було взято Україною як трофей і зараз після відновлення вони воюють вже проти своїх колишніх господарів. Ну а якщо рахувати разом зі знищеними екіпажами — це близько 10 тисяч вбитих, поранених, скалічених, згорілих живцем, взятих у полон російських танкістів. Так що коли наступного разу ваш учень Дамір П. буде малювати російський танк, що стріляє в українську бойову машину, потрудіться пояснити хлопчику, що в український танк ще треба влучити, а от добре підготовлені українські екіпажі точно не дадуть другого шансу російським танкістам.
Ба більше, що невдовзі росіянам доведеться зустрітися не тільки з танками аналогічної конструкції, але й з високотехнологічними танками Leopard, Challenger, Abrams тощо.
До слова, Дамір П., який підписав лист «Самому дорогому солдату!!!» , свідомо чи ні, але це абсолютна правда серед усієї цієї «побєдобєсної» маячні. Браво, хлопче! Не знаю, чи казала класу Маріна Павлівна, але один загиблий військовослужбовець зс рф обходиться російській скарбниці аж в 5 мільйонів рублів. Платить начебто держава, але насправді — платники податків. Тобто ваші батьки віддають гроші зі своїх зарплат та пенсій. І якщо, раптом, ви хотіли собі якийсь подарунок: комп’ютер, іграшку, чи новий смартфон, доведеться забути, бо гроші йдуть не на вас, а на підтримку збройної агресії проти сусідньої незалежної держави! Та й санкції, знову ж таки. Що таке санкції?! Запитайте у тата з мамою, бо вчителі скажуть, що від них росії тільки краще. Якщо скажуть інакше, їх звільнять з роботи та посадять до в’язниці. Бо саме так працює тоталітарна система! Вчіться думати самі, аналізувати та співставляти факти. Тільки так виростають свідомі вільні люди, а не залежні від телевізійних помийок громадяни-овочі!
Зрештою, перейдемо від картинок до текстового контенту. І якщо фрази, де діти бажають солдатам здоров’я, любові, щастя — це, загалом, нейтральний текст, як на поштовій картці до свят, то трешові заяви про «спасіба, что ви защіщаєтє нас от фашистов», як у листі учня 3-го «Б» класу Кіріла А. , або «побєдітє нацистов», як у листі його однокласника Михайла С., або ж фраза про «защіщаєтє родіну», як у посланні третьокласника Єгора В., то це вже яскраві руйнівні наслідки батьківсько-педагогічного впливу на розум дитини.
В цьому віці дітиська всочують інформацію, як губка, але ще не здатні її критично осягнути без допомоги старших. Звісно, якщо усі дорослі навколо теревенять про якихось «фашистів-нацистів», про те, що ті напали на росію, а солдати її захищають, і якщо всі ці теревені підтверджуються офіційною пропагандою з телевізора, біля якого молоде покоління росіян проводить значно більше часу, ніж їхні однолітки деінде, то рано чи пізно юний мозок «попливе». От цікаво побачити, як по чувашії бігає хоч один фашист-нацист і захоплює територію цієї республіки. Хоча ні, можна побачити — у них на рукавах і погонах літери «Z» і біло-синьо-червоний триколор.
Єдиний з тринадцяти більш-менш сповнений індивідуалізму лист від третьокласника Данили Є. Напевно хлопчик намагався зобразити пейзаж Чувашії: будинок, березка, сонечко, блакитне небо і ріка Волга, на березі якої розташоване місто Чебоксари.
Я не буду просторікати, скільки подібних пейзажів зруйновано вторгненням російських військ в Україні, а зверну увагу на те, що він написав. А в листі він похизувався солдату-окупанту, що дивився фільм «Солдатик». У двох словах — це телепропаганда про те, як радянський офіцер під час ДСВ всиновив маленького хлопчика, який втратив батьків. Режисери намагалися проштовхнути чергову маячню на тему «дідиваєвалі». Мовляв, в радянській армії воюють всі від малого до великого. І я переконаний, що саме таке прочитання сюжету стовідсотково влаштовує інтелектуально невибагливу російську публіку. Але для тих, хто уміє читати між рядків та розуміти суть — це фільм-трагедія. І ось, Данила, спробую тобі замість батьків та вчителів пояснити чому. Діти не повинні втрачати своїх батьків через те, що солдати іншої країни вдерлися на територію суверенної незалежної держави і почали здійснювати воєнні злочини! Так сталося в ХХІ столітті, в українських містечках Бучі, Бородянці, Ірпені, на тимчасово окупованих вашими військами Луганщині та Донеччині. Так було на Харківщині та Херсонщині. Тисячі дітей, яких ворожі солдати позбавили батьків та дитинства. А декого насильно депортували на територію вашої країни «на перевиховання». І хіба лише для перевиховання? Днями український омбудсмен з прав дитини оприлюднив моторошну переписку між російськими громадянами, які торгувалися щодо ціни на інтимні зносини з малюком дошкільного віку, якого привезли на росію з України.
Скажи, Данило, у тому будиночку над Волгою, який ти зобразив в своєму листі, чи не трапляються подібні жахливі речі?!
До слова, вербування неповнолітніх для участі у війні — це також злочин відповідно до міжнародного законодавства. Але російська федерація не визнає міжнародного права і анульовує свою участь у подібних угодах. Тож, можливо, і вам доведеться відчути на собі «юність в чоботах» ще до того, як досягнете повноліття. Вас вже активно готують воювати, адже у вашій школі працює «воєнно-патріотіческій клуб «Пабєда», судячи з шкільного сайту. Що, співаєте сумнозвісну пісеньку «Дядя Вова ми с табой»?! Так от, чебоксарькі хлопчики та дівчатка, які залюбки рядяться у військові однострої та хвацько марширують і гатять з пневматики по мішенях.
Якщо ваш «дядя Вова» вирішить, то в перспективі і вони можуть лежати ламаними неживими манекенами на холодній промерзлій землі, що належить іншій державі. Там, куди їх не кликали, не запрошували. Але вони припхалися, скеровані волею одного божевільного чоловічка, що сидить на самій верхівці вашого уряду. І він пожене й вас, якщо матиме для цього бажання та змогу. Думайте головами і не дайте йому такої можливості.
Що ж, тут, певно, слід підвести риску. І на завершення процитувати ще одну третьокласницю з Чебоксарів, на ім’я Софія Н., яка у своєму посланні до солдата-окупанта сподівається що «всьо ето скоро закончітся». От тут, без сумнівів. Збройні Сили України та представники Сил оборони нашої держави роблять усе, аби навала московських військ не лише захлинулась у власній крові, але й втекла на територію рф так само швидко, як і припхалась. Ми сподіваємось, що за всі злочини кремлівського режиму здійснені тут, в Україні, настане невідворотна відповідальність. Але водночас, ми сподіваємось і на те, що юним мешканцям росії , коли вони виростуть і стануть дорослими, вистачить розуму, здорового глузду і розсудливості оговтатись від мари шизофашизму, побєдобєсія та новоімперських замашок, якими їх зараз намагаються заразити дорослі росіяни.
Фото та колаж автора та з мережі Інтернет
