У Чернігові оголосили вирок місцевому блогеру Григорію з ніком «Звичайний хлопець», який на своєму YouTube-каналі розповідав, як чинити опір співробітникам ТЦК. Про це йдеться у вироку…
Сергій на псевдо «Тесть» має власний рахунок до російських окупантів. Його рідне містечко Токмак Запорізької області вже майже рік як в окупації. Чоловіку дивом вдалось евакуювати звідти дружину, доньку та онука торік у квітні — родина майже два місяці жила у смертельній небезпеці.
— Росіяни майже одразу, як зайшли в містечко, почали ходити по будинках, шукали за завчасно підготовленими списками учасників бойових дій та їхніх рідних. А я ж з 2015 року у війську, та й зять у мене атовець, тож розумів, що до моїх можуть прийти будь-якої хвилини. На щастя, через знайомих вдалося домовитися про евакуацію родини.
А нещодавно під час штурму ворожих позицій на Запорізькому напрямку загинув рідний брат Сергія. Тоді воїни однієї з окремих мотопіхотних бригад відбили два ворожі РОПи, зайняли визначені рубежі та затрофеїли велику кількість зброї противника. Штурм тривав майже 12 годин.
— Ми отримали наказ відбити раніше втрачені позиції. Проти нас стояли російські морпіхи, їх було багато, вони були гарно озброєні, позиції професійно укріплені, — згадує Сергій. — Я працював у групі прикриття, яка створювала вогневий вал, щоб наші хлопці змогли якнайближче підійти до ворога. Брат виконував обов’язки старшого однієї зі штурмових груп. У тому бою він зазнав поранення, але продовжував керувати боєм, допоки не загинув.
Упродовж бою поранення різного ступеня важкості дістали ще з десяток українських захисників.
— Наші побратими «Вітер» та «Гарячий» витягували поранених з-під обстрілів, а потім ще 3 кілометри несли на руках вниз по посадці. Це була найближча точка, куди міг під’їхати евакуаційний транспорт… У підсумку ми виконали завдання, позиції відбили, і противнику довелося відкотитися назад, — розповів кореспондентам АрміяInform «Тесть».
У цій бригаді Сергій служить майже 5 років. Своє псевдо отримав тому, що в підрозділ прийшов вслід за своїм зятем, відтоді так і повелось. Спочатку був кулеметником. Нині — заступник командира взводу — головний сержант взводу. До цього встиг послужити в Державній прикордонній службі та, згодом, у 72-й бригаді, де здобув досвід навідника протитанкової гармати.
24 лютого минулого року «Тесть» зустрів у районі Невельського на Донеччині, де бригада несла бойове чергування. О 5-й ранку була оголошена бойова тривога, особовому складу довели інформацію про широкомасштабне вторгнення російських військ. Хоча, як говорить Сергій, щільність обстрілів ворожою артилерією позицій на їхньому напрямку поступово зростала десь за тиждень до цього.
Згодом його підрозділ виконував бойові завдання під Великою Новосілкою, потім — у районі Первомайського. Нині він разом із побратимами тримає рубежі на Запоріжжі.
— Противник час від часу намагається наступати. Прощупує нашу оборону. Тактика стандартна — на штурм йдуть «хвилями». Виходять малими групами по 3–5 осіб. Але ми добре бачимо всі їхні рухи — ефективно працює аеророзвідка. Отримавши по зубах, відкочуються, перегруповуються і знову пруть… Інколи виникає враження, що без використання психотропів та наркотичних речовин там не обходиться, — говорить боєць.
Але «Тесть» впевнений, що українські воїни не лише стримають усі ворожі навали, а й продовжать рішуче просуватися вперед. А невдовзі над його рідним Токмаком, як і над всіма містами та містечками України, майорітиме синьо-жовтий стяг. І ніколи більше нога окупанта не ступить на нашу землю.
Фото Владислава Дем’яненка
