Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
На прохання кореспондента АрміяInform представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко застерігає рідних та близьких від типових помилок та радить, як діяти, аби максимально сприяти пошуку зниклого оборонця України.
— Пане Петре, за час війни обміни полоненими обросли міфами та різного роду домислами. Які основні принципи ви би особисто визначили в цій сфері?
— Для родин полонених та зниклих безвісти за особливих обставин важливий наступний найголовніший меседж: обміни люблять тишу! У жодному разі не варто розказувати публічно деталі про рідних, побратимів, які перебувають у полоні ворога. Ось, наприклад, як нерідко трапляється: звільнили людину, а вона розповідає: «Ми — снайпери, снайперська пара, мене звільнили, а мій товариш ще там…». А в полоні він числиться як медбрат чи водій! Тобто в жодному разі не можна повідомляти таку інформацію, не можна «засвічувати» тих, хто перебуває в полоні.
Розумію, що люди прагнуть щось робити, хочуть якось звернути увагу на необхідність звільнення конкретного бранця. Але таке тут працює із точністю до «навпаки» — чим більше «розрекламована» полонена людина, тим вища ціна її обміну. Траплялось чимало випадків, коли родичі робили «рекламу», а після неї ті військові, які могли тихенько обмінятися, викреслювалися протилежною стороною зі списків полонених.
— Але були й інші варіанти. Як от історія з азовцями, яких мали розстріляти торік 24 серпня…
— Там мав відбутися так званий суд. До обміну планувалося 215 осіб, з них медійних — з десяток, мабуть. Вони стали популярними до того, як потрапили в полон. Редис, Калина, Волина та інші…
читайте також:
— Вибачте, я мав на увазі зусилля дружин азовців, які об’єдналися в організацію «Жінки зі сталі». Вони зробили неймовірні речі: вийшли на Ердогана, на Байдена, лідера КНР Сі Цзіньпіня…
— Вони дійсно зробили фантастичне, але це потрібно вважати певним винятком, що лише підтверджує основне правило: ці жінки не «засвітили» в публічному просторі своїх чоловіків. В Оленівці був певний набір медійних в’язнів війни, як кажуть британці: «prisoners of war», а «Жінки зі сталі» просто грамотно скористувалися їхніми впізнаваними обличчями.
В результаті, коли стався обмін, були звільнені 215 бійців, і з них принаймні дві сотні були не медійними, звільнення яких і добивалися наші сталеві україночки. Ще раз наполягаю: процеси обміну не терплять публічності, бо із «засвіченим» полоненим може трапитися що завгодно.
Але ми завжди вдячні всім рідним і близьким, які приходять до нас, отримують інформацію та озброюються терпінням. Вони утворили об’єднання, громадські організації рідних і близьких полонених та безвісти зниклих військовослужбовців. Ми всіляко заохочуємо, коли люди самоорганізовуються, позаяк нам легше з ними співпрацювати і разом звертатися в міжнародні організації, які можуть допомогти в пошуку людей.
читайте також:
— Чудово. Це по-європейськи.
— Ми постійно висвітлюємо діяльність громадських організацій на наших інформаційних ресурсах. Практично щодня у нас відбуваються офлайн- та онлайн-зустрічі. Людям це потрібно, вони дізнаються нову інформацію, отримують різні консультації, і якщо необхідно — юридичну та психологічну допомогу.
— Дякую за розмову.
Фото автора
