Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Населений пункт Копанки, що на Харківщині, наразі являє собою суцільну руїну. Селище, яке розташоване на відстані близько 8 км від Малої Камишувахи, у березні 2022 було відправною точкою для продовження наступу армії рф у бік Вірнопілля та Барвінкового. На момент захоплення його населення становили двоє чоловіків, одному з яких пощастило втекти. Всі інші мешканці селища виїхали завчасно.
У районі Копанок було зосереджено приблизно батальйон окупантів, які розгорнули в одному зі вцілілих будинків медичний пункт. Також у глибокому бетонному підвалі розташовувався їхній командний пункт, який згодом спалили ЗСУ, а неподалік від нього склад БК. росіяни почували себе настільки невпевнено, що замінували все довкола. Навіть за 8 місяців після деокупації тут можна натрапити на розтяжки, які вони чомусь ставили між хатами, де мешкали, та обладнаними позиціями. Тобто там, де самі й ходили!
— росіяни зайшли до нашого селища 12 березня. Першим ішов танк, який на моїх очах знищив мій будинок, — розпочинає розповідь єдиний на сьогодні мешканець селища Андрій Дегтярьов. — Як це відбулося? Я почув звук двигуна та вирішив заховатися в садочку за будинком. З першого пострілу вони в хату не влучили, хоча цілили по ній, я впевнений. Снаряд вибухнув десь у центрі Копанок, а от другий снаряд зайшов під дах будинку. Далі підтягнулася їхня піхота й розваляла залишки моєї хати з гранатомета вщент…
Олександр досі зберігає відстріляний тубус від РШГ-1, яким окупанти остаточно позбавили його домівки. Так само вони вчинили й з будинком іншого мешканця. Потім вони ще зробили по домівках кілька пострілів з танка та зникли.
— 15 березня у селищі з’явилася велика група росіян, які одразу почали допитувати мене та мого сусіда, де заховалися «укропи». Не отримавши від нас ніякої інформації, погрожували закатати в асфальт, а потім посадили в погріб, де ми просиділи до 24 березня. Іноді, під наглядом охоронців, нас випускали нагору погрітися біля вогнища, — пригадує ті події місцевий.
Приблизно 20 березня росіяни зробили спробу просунутися далі та взяти штурмом Вірнопілля. Для цього вони у складі колони з кількох танків та БТР польовими дорогами висунулися в напрямку Дмитрівки.
— Одного дня, коли ми грілися біля вогнища, я почув, як їхній «комбат» перед боєм зв’язався з українським командиром, що перебував у Вірнопіллі, та сказав, що вони їдуть їх вбивати. На що отримав відповідь: «Ми вас чекаємо», — продовжує розмову пан Андрій. — За кілька годин вони повернулися дуже розлючені. На дамбі у Дмитрівці українські військові влаштували їм засідку, підірвали головний танк, а потім, коли колона зупинилася, накрили її з мінометів. Нас знову почали допитувати та обшукувати, звинувачуючи, що це ми навели ЗСУ на їхню колону за допомогою телефонів, хоча світла та зв’язку в селищі вже не було з 10 березня.
З підслуханої розмови окупантів, того разу вони втратили 4 танки, БТР, 2 вантажівки та близько половини особового складу.
Наша група вирішила перевірити слова чоловіка та за кілька діб відвідала Дмитрівку. Як мовчазний свідок тих подій на дамбі й досі стоїть розірваний корпус танка, а в самому селищі та на підступах до нього іржавіє знищена ворожа бронетехніка.
Згодом, як ми дізналися, було ще кілька невдалих спроб штурму, а наприкінці квітня, після відмови йти на черговий безглуздий штурм, цей підрозділ, у складі якого були військові з роти електро-технічних засобів загородження і охорони космодрому плесецьк (архангельська обл., м. мирний, військова частина 14056, майданчик № 43) вивели у м. Ізюм.
Довідково. Майданчик № 43 — пусковий майданчик на космодромі «Плесецьк», який використовували з початку 1960-х років для запусків корисного навантаження за допомогою ракет-носіїв сімейства Р-7. Його становлять дві пускові установки: 43/3 та 43/4. Наразі з нього здійснюються запуски ракетоносіїв Союз-2. [ /plashka]
Залишаючи Копанки, росіяни забрали із собою й місцевих з навколишніх сіл. В Ізюмі їх ще кілька діб протримали в підвалі та після допитів відпустили. Але дістатися до рідного селища Андрію одразу не судилося. У Малій Камишувасі його зупинили на російському блокпості та повідомили, що дорога на Копанки закрита.
Будинок Михайла спалили фашисти у російський формі — найманці ПВК «Вагнер»— Коли мене не пустили в рідне селище, я був змушений був оселитися у свого друга Михайла в Малій Камишувасі, — скаржиться Андрій. — Одного дня до нашої хати завітали росіяни та знову почали звинувачувати у допомозі ЗСУ. Нас зв’язали, вивезли в Ізюм та кілька днів допитували, а потім вкотре відпустили. Коли ми за кілька днів повернулися в Камишуваху, то побачили, що домівка Михайла була вже розграбована та спалена. Ми оселилися в іншій, частково зруйнованій будівлі, одначе їсти не було чого, тому ми іноді просили їжу на кухні росіян. Один з них нам пошепки розповів, що будинок Михайла спалили фашисти в російський формі” — найманці з ПВК «Вагнер».
Після деокупації Андрій, не покладаючись на долю, вперто повернувся до рідного селища та оселився в єдиній вцілілій сусідській будівлі. Чоловік впевнений, що згодом сюди будуть повертатися люди та відбудують свої помешкання. Навесні він збирається засадити город та відновити пасіку. Мріє зібрати грошей, щоб відбудувати свій дім та встановити сонячні панелі, бо світло до селища навряд чи повернеться найближчим часом. Каже, головне, щоби цих катів більше сюди не допустили.
Фото автора
