Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Наприкінці минулого року Міністр оборони України Олексій Резніков затвердив Концепцію розвитку фізичної підготовки і спорту в системі Міністерства оборони України.
Про те, які спільні риси та відмінності існують у фізичній підготовці військовослужбовців збройних сил різних країн світу і чи існує єдиний стандарт НАТО, кореспонденту АрміяInform розповів начальник відділу нормативно-методичного забезпечення фізичної підготовки та спортивної роботи Управління фізичної культури і спорту Міністерства оборони України, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент полковник Григорій Сухорада:
— Якщо говорити про подібне у фізичній підготовці військовослужбовців, то у переважній більшості збройних сил існує певна система її організації та проведення. У керівних документах, як правило, визначено порядок планування і проведення її заходів: керівники занять, фізичні вправи, прийоми, дії, порядок їхнього застосування, нормативні вимоги, зміст та періодичність перевірок. Це стосується усіх вікових груп особового складу та статі.
— Які основні відмінності існують в системах фізичної підготовки різних країн світу?
— Вони полягають, переважно, у змісті фізичної підготовки, формах її проведення та нормативних вимогах. Це пояснюється історичним шляхом розвитку, укладами життя, національними традиціями та чинними системами фізичного виховання і спорту. У кожній країні це набуло певної сталості, але відбувається розвиток суспільства, військової справи, що несуть за собою зміни і в системі бойової підготовки військовослужбовців, де фізична загартованість займає одне з чільних місць. Через це фахівці здійснюють пошук найбільш ефективних засобів і форм підготовки особового складу для найскорішого досягнення поставленої мети.
— Що притаманно системам фізичної підготовки збройних сил країн НАТО?
— Ми звертаємо увагу насамперед на особливості змісту фізичної підготовки, що притаманні передусім традиціям фізичного виховання і спорту тієї чи іншої країни. Відомо, що використовуються переважно фізичні та спортивні вправи, що спрямовані, як правило, на розвиток силових, швидкісних, координаційних якостей та витривалості. Вони виконуються переважно під час ранкових заходів, які проводяться самостійно, у складі груп або організовано, у формі гімнастики, зарядки, бігу, комплексного тренування. Залежно від завдань військових професій застосовуються прикладні вправи, прийоми та дії. Серед них найбільшу популярність отримали такі, як маршова підготовка, подолання перешкод, метання гранат, прийоми рукопашної підготовки, прикладне плавання. Вони проводяться переважно під час занять з бойової підготовки, як окремі її предмети. Також в окремих арміях передбачається посилення військово-прикладної складової шляхом використання елементів підготовки спецпідрозділів: рейнджерів, повітряних десантників, антитерористичних груп.
— Розкажіть детальніше про спеціальну підготовку деяких підрозділів у країнах НАТО.
— Важливе значення у системі бойової підготовки має так звана оперативна фізична підготовка, яка проводиться безпосередньо перед участю військ у бойових операціях або навчаннях з урахуванням їхнього конкретного змісту та умов. Це комплекси фізичних вправ, прийомів і дій, спрямованих на розвиток та вдосконалення необхідних для визначених заходів якостей та рухових навичок. Наприклад, у США згідно з вимогами майбутніх бойових дій розрізняють курси «повітряно-штурмової підготовки», «амфібійної підготовки» та «ближнього бою». Відповідно до кліматичних вимог виділяють курси підготовки до бойових дій у джунглях, в пустелі, в горах або в арктичних умовах. У Британії — це «курс пригод», у Франції — це «курс командо», «курс повітряно-десантної підготовки». З цього можна зробити висновок, що попри те, що багато елементів схожі між собою, все ж системи фізичної підготовки у кожній країні різняться.
— У чому проявляються особливості національної системи фізичної підготовки військовослужбовців?
— На відміну від армій закордонних держав, традиційно вітчизняна система фізичної підготовки має комплексний характер — це гармонійне поєднання загальної і спеціальної її частин.
Вимоги щодо інтеграції до стандартів підготовки НАТО були враховані в Інструкції з фізичної підготовки у системі Міністерства оборони України, серед основних слід виділити:
· відкориговано теоретичні основи системи фізичної підготовки військовослужбовців: мету, загальні завдання, принципи та її понятійний апарат;
· уточнено категорії та вікові групи військовослужбовців чоловіків і жінок;
· визначено спеціальні завдання фізичної підготовки військовослужбовців;
· оновлено систему підготовки керівників;
· запроваджено 100-бальну рейтинг-систему оцінки результатів фізичної підготовленості військовослужбовців та вдосконалено традиційну чотирибальну експрес-оцінку, і затверджено паралельне їхнє використання для зручності та мобільності;
· оптимізовано процес фізичного вдосконалення військовослужбовців, визначено перелік найбільш ефективних фізичних вправ, прийомів та дій, а також комплекси контрольних фізичних вправ для чоловіків і жінок усіх вікових груп та категорій;
· вперше введено вправу на єдиній спеціальній смузі перешкод армій НАТО — військового п’ятиборства Міжнародної ради військового спорту.
— Наскільки станом на зараз інтегровані вітчизняні стандарти фізичної підготовки до країн НАТО?
— У перспективі ми розглянемо питання подальшого вдосконалення системи фізичної підготовки. Саме тому доцільно було б підсумувати, що ми вже певною мірою інтегровані в НАТО в аспекті наближення до стандартів їхньої підготовки.
