Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Калушанин Євген — бойовий медик взводу однієї з бригад територіальної оброни. У перший же день широкомасштабного вторгнення чоловік, який перебував в оперативному резерві, прийшов до ТЦК та СП. Знав, що його досвід, здобутий під час служби в АТО, допоможе врятувати не одне життя.
Хоч Євген і не має медичної освіти, проте ще у 2014 році пройшов курс тактичної медицини, який проводили американські інструктори. Відтоді постійно вдосконалював професійні навички під час різноманітних навчань. Із літа минулого року виконує завдання на Запоріжжі. За його словами, одним з найважчих у роботі був період із серпня по початок жовтня минулого року. Тоді внаслідок активних бойових дій кількість поранених суттєво зросла: багато хлопців дістали контузії та осколкові поранення.
— Головне завдання бойового медика — евакуювати пораненого з позиції чи поля бою, стабілізувати його та передати на наступний етап надання медичної допомоги, — говорить медик. — Сьогодні всі знають про так звану золоту годину — це час, коли є всі шанси врятувати людину, надавши їй необхідну долікарську допомогу. Тож, після отримання повідомлення про пораненого, наше завдання — якомога швидше дістатись до нього. Чіткі, вправні та злагоджені дії підрозділу евакуації значно підвищують шанси на порятунок.
Євген зауважує, що наразі є можливість швидко доправити пораненого у стабілізаційний пункт. Адже, якщо порівняти з 2014 роком, скоротилось так зване плече доставки. Утім, є і певні проблеми, зокрема брак спецтранспорту.
— Специфіка нашого підрозділу полягає в тому, що ми не маємо сталих позицій, взвод виконує завдання в різних місцях. Основна проблема — вивезти пораненого безпосередньо з лінії зіткнення. Щоразу евакуація під обстрілами — це ніби лотерея: проскочимо чи ні, адже ворогу байдуже, що це машина із червоним хрестом. Плюс дороги — це ж не асфальтоване шосе… Бракує гусеничного чи всюдихідного легкоброньованого спецтранспорту. Бували випадки, коли виїжджає евакуаційна машина, застрягає в болоті, а її витягати їде інша.
Вдома на Євгена чекають дружина та двоє діточок. Вони пишаються чоловіком і батьком, який не став ховатися та разом із побратимами з перших днів став на захист країни.
— Я можу сказати багато гучних слів про патріотизм та любов до Батьківщини, і, звісно, то все буде щира правда. Але, якщо без пафосу, — те, що ми робимо сьогодні тут, на передовій, — це питання виживання України як держави та нації. Нині працює закон джунглів: виживає сильніший. І якщо ми зараз не зможемо захистити себе, не відіб’ємось від російської наволочі, то робити це доведеться нашим дітям. А я хочу, щоб мої діти жили в мирній, вільній країні, саме тому я тут.
Фото Владислава Дем’яненка
